Моя земля - моє Полісся Живи у ритмі Полісся!

Війна на Сході України – це тема, яка болить кожному, хто вважає себе українцем. Але тим, чиї рідні та близькі пройшли через пекло бою – тема АТО болить ще більше. До нашої редакції звернулася сестра нашого земляка десантника, який отримав поранення у зоні АТО і нині мусить поправляти здоров'я за власний кошт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВШАНУЙМО ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ

Віктор був призваний до лав збройних сил під час третьої хвилі мобілізації у 2014 році. І відразу потрапив на передову – ніс службу на кордоні з РФ у Луганській області. 1 вересня 2014 року 80-а ОАМБР, рухаючись на захист Луганського аеропорту, була обстріляна із системи залпового вогню «Смерч» з території Російської Федерації. Ті, хто пережив жахливий обстріл, не надто люблять згадувати той злощасний день. «У перші дні нас усіх попередили, щоб без бронежилета і каски ніхто і нікуди. І вони реально рятували життя. Осколок, коли й проб'є бронежилет, то застрягне в тілі поверхнево. І людину ще можна врятувати. Не дивно, що від пережитих страхіть не у всіх витримує психіка, бачив, як юнаки сивіли за одну ніч. Дехто з бійців просить заспокійлового, бо не знаходить собі місця. Був такий час, коли половина людей сиділи на заспокійливих. Зрозуміло, що після пережитого життя військових вже ніколи не буде звичним. Вони ще довго прокидатимуться від моторошних снів, ще довго будуть гоїтися їх душевні й фізичні рани. Просто людська психіка не витримувала стільки жахіть та кривавих видовищ, не могли пережити втрати побратимів чи здолати страх перед кулею. Найважче під час обстрілів «Смерчу». Ці снаряди за 30 секунд накривають все довкола. Добре, коли є окоп, де можна сховатися. Якщо артобстріл застав тебе у полі, просто падаєш на землю, затуляєш лице і молишся. А вибухи все ближче і ближче… В такі хвилини молилися і віруючі, і невіруючі» - згадує медик 80-ї бригади Богдан Орєхов. Нашому ж земляку – Віктору, під час обстрілу уламок «Смерча» влучив у нижню щелепу. Врятувало від смерті бійця тільки обмундирування, придбане родиною за власний кошт. Внаслідок поранення у десантника було вибито добру половину зубів. Не дивлячись на поранення, продовжував службу у зоні АТО протягом 13-ти місяців. А коли повернувся додому – звернувся до стоматологічної поліклініки по допомогу. З цього і почалися проблеми.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального статусу» ветерани АТО мають право на безоплатне позачергове зубопротезування. Щоправда, законом не передбачено, хто має фінансувати це протезування. Тому обласні ради вирішують це на власний розсуд. Так, наприклад, Івано-Франківська обласна рада установила, що максимальна сума протезування не може перевищувати 5000 гривень. Але в Дубровицькому районі, судячи з відповіді райдержадміністрації, коштів на протезування зубів учасникам АТО не передбачено взагалі. Родичі пораненого захисника надали нам копію документа, який надійшов з РДА – там Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального статусу» не згадується взагалі, а наголошується на статусі «чорнобильця». Така байдужа відповідь, на межі неповаги до захисника України, обурила родину десантника і вони вирішили надати розголосу проблемі.

Тим часом лікар-стоматолог виписала чек Віктору на суму якраз 5000 гривень і зазначила, що, на жаль, коштів на протезування зубів учасникам АТО не надійшло. Воїн таких коштів немає, та й питання – чому він має платити за те, за що має платити держава, яку він захищав. Він заніс чек в адміністрацію, де вже неодноразово оббивав пороги, та в родичів десантника складається таке враження, ніби чиновники в РДА грають з ним у хованки – що не зайде в «білий дім» - нікого з керівництва там немає.

Родина Віктора вже не знає, у яку інстанцію ще звернутися, щоб відновити справедливість. Тому надія тільки на те, що суспільний розголос допоможе привернути увагу до цього питання. Ми всі так спішимо стати на коліна, щоб віддати останню шану загиблим героям. Чому ж тоді ми не бачимо живих героїв серед нас?