Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

1 жовтня кожного року світ відзначає День людей похилого віку. Приємно та мило дивитися на подружніх пар європейців солідного віку, які увесь свій час на пенсії проводять разом, подорожуючи світом, насолоджуючись життям, як заходом Сонця. Про таку старість ми, українці, можемо лише мріяти. Адже у нас реалії людей похилого віку жахливі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЛИШНІЙ РОТ – ЗАГИБЕЛЬ

Хоч похилий вік – це 65 років і більше, та все ж старість починається не із досягненням певного віку, а з настанням якогось переломного моменту у душі кожного – коли працювати ти вже не можеш, а у дітей та онуків свої проблеми, вони десь далеко. І опиняється тоді людина у цілковитій самотності. Та ще й всі хвороби загострюються і дають про себе знати. Вижити в сучасних умовах важко навіть молодим та здоровим людям, годі й говорити про старих та немічних. Що їм залишається, окрім порожньої хати та мізерної пенсії, на яку вони тяжко працювали десятки років свого життя. І щодалі – то гірше. Звісно, і закон і загальнолюдські цінності кажуть, що діти повинні доглядати своїх пристарілих батьків. Втім часто буває так, що у стареньких не лишається нікого. Саме тому держава створює цілу систему соціального захисту.

Так, наприклад, на Дубровиччині обслуговуванням осіб похилого віку займається Дубровицький районний територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Соціальні робітники виявляють та беруть на облік людей, що потребують сторонньої допомоги у побуті через свій поважний вік та самотність. Соціальні робітники надають різні побутові послуги таким людям – від прибирання та готування їжі до заготівки дров на опалювальний період. Робота соціального робітника дуже складна та емоційно виснажлива, зарплата невисока. Втім, мабуть, вони свої обов'язки виконують добросовісно, адже, як правило, люди поважного віку, що обслуговуються за рахунок держави, завжди вдячні своїм помічникам.

А для тих, у кого справи геть кепські, настільки, що не можна лишатися вдома наодинці – працює стаціонарне відділення. Варто нагадати, що знаходиться воно у Висоцьку та було відкрите після того, як попереднє було знищене вогнем у 2012 році, коли трагічно загинули кілька підопічних. У сучасному відділені для людей похилого віку створені всі умови – зручні та затишні кімнати, санвузли, душові кабінки, якісне харчування та постійний медичний нагляд. Персонал намагається створювати затишок. Втім матеріальний комфорт навряд може компенсувати рани душевні, адже в кожного, хто туди потрапив на старості літ, за спиною драматична біографія, а попереду – моторошна пустота…

Організація Об'єднаних Націй запровадила це свято для використання творчого потенціалу осіб похилого віку з метою послабити психологічний тягар для таких людей. У цивілізованих країнах це свято відзначається із розмахом. У нас же, споглядаючи на умови життя старшого покоління, ми самі відчуваємо цей психологічний тягар. Тягар приреченості, безвиході і кричущої несправедливості. Тож допоки ми молоді – маємо змінити нашу країну так, щоб старість зустрічати на пляжі із коктейлем у руці, а не прикутим до ліжка в очікуванні необхідної допомоги соціального робітника.