Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Постійні читачі нашого сайту могли помітити, що питанням освіти ми приділяємо достатню увагу. Втім, найчастіше пишемо саме про Дубровицький НВК. Не тому, що вважаємо його особливим і більш достойним уваги, а тому, що керівництво саме Дубровицького НВК, мабуть, більше інших колег зацікавлене в демонстрації результатів своєї роботи.

Тому до інших освітян нам потрібно набиватися в гості самим, аби дізнатися про їхні успіхи і проблеми. Так, 8 червня ми вирішили без попередження завітати в одне з найбільш віддалених сіл нашого району — Сварицевичі, аби поспілкуватися з директором сільської школи. Не попередили, аби до нашого приїзду не готувалися і ми побачили сільську школу такою, якою вона є насправді. Дійсно, Дубровицький НВК — єдиний заклад для найбільш обдарованих і талановитих дітей Дубровиччини, чи все ж є в нього конкуренти? Директор Сварицевицького НВК Олена Михайлівна відповіла на наші запитання та провела екскурсію навчальним закладом.

Що вас привело до нас? — поцікавилася директор, яку явно здивував наш несподіваний візит.

Ми здійснювали моніторинг освіти, а саме — кому й наскільки в районі вдалося оновити матеріально-технічну базу. Вам пощастило, ви маєте фінансування.

Нам не пощастило! Ми для цього наполегливо працювали. — з гордістю відповідає директор і починає розповідати про свою школу.

Олена Михайлівна пояснила, що Сварицевицький НВК переміг у конкурсі з-поміж навчальних закладів: «Найкраще оформлений заклад року». Участь у конкурсі брало декілька закладів із Дубровицького району, зокрема, і Дубровицький НВК. Сварицевицький НВК розрахований на 640 дітей, а навчається, лише 300. Втім, усі приміщення зайняті — класи виходять просторі, дітям у них комфортно. За результатами конкурсу Міністерство освіти України виділило на освітні заклади Рівненської області 8 мільйонів гривень. З них Сварицевицький НВК здобув 4 мільйони 160 тисяч гривень.

Пані Олена зазначила, що спочатку була дуже рада цим грошам, але, виявилось, що нова процедура закупівлі, через систему «Прозоро», досить непроста й через певні нюанси не завжди виходило зробити те, що хотілося:

Ми отримали гроші у вересні й намагалися освоїти їх до кінця бюджетного періоду. У першу чергу ми купили найбільш необхідне. Ми замовили систему енергозберігаючих вікон, їх тут дуже багато і вікна великі. Попередні вікна стояли з 1991-го року. Також замовили пандус відповідно до технічних вимог. І в нас проблема була з дахом. Ми його ремонтували. Адже була дуже велика проблема, коли дах тік. Тобто, у першу чергу ми робили найбільш необхідне. Не було меблів. Парти були неестетичні й некомфортні для діток, тому ми замовили і їх. У більшості класів вони зараз одномісні. Спочатку діти намагалися їх стягати до купи, їм було незвично й некомфортно, але зараз уже звикли. І меблі регулюються (висота ніжок — прим. автора). Ми по всій школі поміняли меблі тому на це теж пішла велика сума. Також оновили деякі меблі по кабінетах. Ну, і ми за здоровий спосіб життя, тому придбали дошку Євмінова (дошки для хребта — прим. автора). Дуже хороша річ, і діти, у яких розвивається сколіоз, приходять і займаються на цій дошці. Але це ми зробили ще до отримання коштів. Тож поновили собі спортивну базу. У нас успішно функціонує туристичний гурток. Це туристичне обладнання досить дороге, але ми виготовили його власноруч, тому вийшло в десятки разів дешевше. Ще ми добавили деякі елементи на облаштування спортивної зали. Головне, що ми готові працювати з таким обладнанням, адже в нас є відповідні фахівці. Зокрема, замовили інтерактивну дошку в лінгафонний кабінет. Усе робилося під вчителя і під дитину. Якщо немає вчителя, який, може, із цим працювати — то для чого це купувати? Це все більше 200 тисяч гривень, тому все йшло через «Прозоро». Управління освіти, навіть, не приймало в цьому участі — ми пропонували, а вони проводили через свою бухгалтерію. Нам дали свободу й у підсумку ми залишились задоволені. Зупинились на тому, що в кожен клас купили ноутбук або комп'ютер, залежно від того, що замовляв вчитель. Усі комп'ютери школи під'єднані до Інтернету та з'єднані між собою локальною мережею.

А як, щодо програмного забезпечення комп'ютерів? Воно у вас ліцензійне?

Так!

Просто зараз деякі програми російського виробництва заборонені.

Ми це знаємо, і раніше деякими користувалися. Але зараз відмовилися, бо знаємо, що до нас приїдуть перевіряти. У нас 2 кабінети інформатики й комп'ютери там пилом не припадають. Один із них ми колись виграли — приймали участь у конкурсі «SAMSUNG на зустріч знанням» і виграли. Нам привезли і встановили все обладнання. У другому кабінеті китайські комп'ютери, але вони дуже хороші. Також оновили реактиви в кабінеті хімії. До нас прийшла нова вчителька, яка змогла зацікавити дітей дослідами. Будемо проводити, поки є реактиви. Також оновили кабінети географії, захисту Вітчизни. У нас проводяться навчально-польові збори, навіть ходили з ночівлею на 3 дні. Замовили саперні лопати.

Тож ходімо дивитися матеріально-технічну базу? — пропонуємо. Директор починає екскурсію зі свого кабінету, де демонструє новинку — систему відеоспостереження.

Як такої потреби не було, але мене лякала «начинка». То те вкрали, то се вкрали. Тож, вирішила, хай буде, можливо, допоможе. Тож поставили камери в самих «рибних» місцях. Дітей це дуже шокувало і стримувало, але через тиждень звикли й не звертають уваги. Ось стіл. Ми колись виграли в конкурсі «Найкращий заклад області» й нам дали тоді 2000 гривень. Що можна купити за ці кошти? Колектив порадив купити в директорський кабінет нормального стола.

Далі розпочалася довга й цікава екскурсія школою. Навпроти директорського кабінету на стіні висять фото випускників школи попередніх років, оформлено все у формі дерева, окремою гілкою простягаються портрети педагогів, які пішли на заслужений відпочинок.

Ще нам треба купа грошей, спонсорів ніяких немає. — каже директор і показує наслідки протікання даху. Завівши нас у спортивну залу, Олена Михайлівна нагадала, що дівчача волейбольна команда її школи перемогла у волейбольному турнірі. — Я вас хочу переконати, що я не сиділа, склавши руки, і не чекала мани небесної, а в нас відповідна робота робилася, щоб отримати ці кошти.

Цього ж року в коридорі облаштували гардероб, що для дітей дуже зручно. На стінах у коридорі галерея фото із життя школи. Демонструє директор і зручні вбиральні, які працюють ще з 1991 року й жодного разу не закривалися. Олена Михайлівна заводить нас майже в кожен клас, демонструє нові індивідуальні меблі та комп'ютери з ноутбуками. Власне, електроніка, закуплена нещодавно для вчителів у кожен клас, стала предметом нашого невеличкого журналістського розслідування, про яке пізніше напишемо окремо.

Педагогів, які не вміють користуватися комп'ютерною технікою в нас немає — гордо заявляє директор. Олена Михайлівна очолює Сварицевицьку школу з 1997-го року, втім, сповідує сучасний підхід — Навіщо в шафах накопичувати оте все непотрібне? Сьогодні все є на електронних носіях — переконана вона. Користуючись нагодою, запитуємо і про забезпечення медичного кабінету, адже із цим, як знаємо, є деякі проблеми. Пані Олена відповідає:

Я не скажу, що в нас із цим є проблема. Усе необхідне обладнання є. Препарати для надання першої медичної допомоги ми теж маємо. Наприклад, якщо батьки знають, що в дитини часто болить голова, то вони приносять таблетки в медпункт, у разі потреби дитина туди звертається і медсестра дає їй ліки.

Показує директор і дві спортивні зали, адже одного, каже, замало. Бо часто заняття збігаються в старших і в молодших класів.

Демонструючи один із класів, Олена Михайлівна зазначає, що ніколи не брали «побори» в школі — якщо батьки хочуть зробити щось найкраще для своїх дітей — роблять, якщо ні, то ні. Пишається директор кабінетом хімії, де під час занять вчитель проводить експерименти, за якими учні можуть спостерігати на екрані великого телевізора в режимі онлайн із допомогою вебкамери. Адже на кожного реактивів бракує, а збирати всіх дітей довкола вчительського стола — незручно.

Я не знаю, яку ви мету переслідуєте, але нам немає, що приховувати — сміливо водить нас по кабінетам школи директор, дозволяючи все фотографувати й навіть щупати.

Заводить у кабінет інформатики та демонструє комп'ютери, які виграли на конкурсі, оголошеному компанією SAMSUNG. Там помічаємо й мінімузей комп'ютерної техніки — у кутку зібрано декілька машин, від друкарської машинки до сучасного комп'ютера. Вчитель інформатики зазначив, що комп'ютери у 2008-му році привезли з ліцензійним Windows XP і MS Office. В іншому кабінеті інформатики на комп'ютери встановлено сучасний ліцензійний Windows 10. На тому самому місці є мультимедійна дошка, тому в кабінеті проводяться не тільки заняття з інформатики, а й з інших предметів. Від світу комп'ютерних технологій переходимо до технологій виробничих — у кабінеті трудового навчання розташувалися декілька робітничих станків, запчастини тракторів. У далекому минулому школа видавала посвідчення тракториста — розповідає директор. У підвалі стоїть трактор, якого учні збирають і розбирають. На базі школи, навіть, є трактор МТЗ, який їздить. Окремий кабінет трудового навчання для дівчат — там шиють одяг. Запитуємо про гуртки.

Є гуртки. Технологічний гурток, гурток національно-патріотичного виховання. Це цікаво, особливо для хлопчиків. Маємо психолога.

— тим часом заходимо в кабінет біології і директор згадує, що є в школі й надзвичайно дорога цифрова лабораторія для практичних занять на заняттях із біології. В одному з кабінетів зустрічаємо групу молодших школярів, які самостійно грають настільну гру. На запитання директора, чи не хочуть вони додому — дружньо відповідають — «ні».

Дітей зі школи не можна вигнати! — сміється Олена Михайлівна та по дорозі показує на стінках картини й розписи — роботи учнів.

Заводить у лінгафонний кабінет, який повністю комп'ютеризований і сучасний. Кожна дитина має своє місце. Програмне забезпечення коштує 42 тисячі. Звідти директор пропонує нам пройти до актової зали, яка, виявляється, оформлена зі смаком, і, знову ж таки, власними силами. Костюми для театрального гуртка діти готують теж самі. Шкільному театру вже понад 20 років і він регулярно проводить вистави. Є шкільний фотограф, якісна відеокамера, фотоапарат, шкільна газета. Є в залі й аудіозвукова апаратура. Усе це можна знайти на нашому сайті.

Батьки люблять ходити до нас у школу. Ми з ними працюємо, залучаємо і психологів. Вони нам вдячні, адже, кажуть, що їм такого ніхто ніде не розкаже. Зокрема, ми навчили, як контролювати, чим займаються діти в соціальних мережах. Усе показали через проєктор — каже директорка.

Показує вона й майстерню для робіт із деревом, де зберігається безліч виробів учнів. Наголошує на дисципліні, адже станки й інструменти в цілості і схоронності з 1991 року, нічого новішого немає.

Насамкінець, Олена Михайлівна сказала, що показала все та попросила бути об'єктивною в оцінці школи.

Тож, на нашу думку, Дубровицький НВК — не єдиний заклад для обдарованих дітей у районі. Не можемо порівнювати педагогів, але в матеріально-технічному плані Сварицевицька школа становить ліцею гідну конкуренцію. Варто наголосити, що Сварицевицький НВК є опорною школою і, очевидно, стане освітнім закладом № 1 у майбутній об'єднаній територіальній громаді.