Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Влада району та міста забула привітати дубровичанок з Міжнародним жіночим днем під час святкових заходів у районному будинку культури.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КЕРІВНИКИ-ПІДСНІЖНИКИ

Доброго вам, святкового дня! Але, напевно, він для вас не є таким! Вчора ж бо у Будинку культури був концерт з нагоди 8 Березня. Ніхто з вас, шановні очільники району та міста, не виступив і гарного слова нашим жінкам не сказав. Може, ви й прийшли у залу, десь там тишком-нишком сиділи, але автор цих рядків, принаймні, вас не бачила.

А зал був заповнений (що дивно для нашого міста). Працівники культури постаралися – концерт був щирий, свіжий і цікавий. Дітки, молодь, кити районної сцени – всі викладалися сповна. Чудово зв'язали програму воєдино наші ведучі!

Дуже гарно від імені Василя Яніцького виступила його помічниця Оксана Слободзян. Вона жартома сказала, що, мабуть в районі залишився один джентельмен – наш депутат. (В кожному жарті є лише доля жарту).

Від його імені нагородила Оксана Семенівна (заслужено) наших трьох землячок: Лілію Серко (знану у районі вчительку), Оксану Пугач (державного службовця і волонтера), Наталію Яцуту (працівника фапу) А всім присутнім – корзина з квітами від депутата. Навіть мамі я тюльпан додому від Яніцького принесла.

Дякумо Василю Петровичу, що, на відміну від нашої влади, не забув, що у Дубровиці живуть дівчата і жінки!

До речі, шановна владо, наше свято ще не відмінили. Впевнена, не відмінять його і на наступний рік. Може, назвуть хіба по-іншому...

Перед святом опитала кілька десятків жінок: чи треба нам 8 Березня? Лише одна сказала, що хай свято буде під іншою назвою, але буде... А решта – однозначно «ЗА» свято це.

Отакі ми погані, дорога владо! Свята хочемо… Ми, вчителі, медики, волонтери, комунальниці, мами, бабусі, сестрички. просто жінки… Хочемо свята!

Ні, не дорогих подарунків, а уваги!

Скажете війна... а нам свято? А ви запитайте хлопців в окопах: чи хотіли б вони, щоб привітали їх рідних зі святом весни?

Побачила після концерту маму Саші Ярмоліча – нашого Героя, його сестричку… Вони були у залі… Хіба ж Сашко не хотів би, щоб його маму й сестру привітали? Він вже з небес не зможе цього зробити ніколи…

Дорога владо, ви були зайняті, ми розуміємо. Ми навіть не ображаємося. Ми просто побачили ставлення до нас, жінок…

Подивилася, як Кличко вітав своїх киянок, навіть на вулицях... Президент зібрав волонтерок і військових і сказав їм сьогодні «спасибі» з нагоди свята… Якими б політиками вони не були… вони вшанували жінок, молодці!

Ви не привітали, дорога владо, бо ви патріоти і не визнаєте колишніх свят… А хто ті жінки, які сиділи в залі? Хіба вони не навчають українських діток… не лікують наших людей... не збирають допомогу в АТО... не чекають солдатів... не платять військового збору? Ці жінки живуть за мізерну зарплату мовчки… бо Україні нині важко… Жінки це розуміють…

Кілька слів для всіх можна було… ой можна… ну комусь із вас... Ми поряд живемо, ми ж знаємо один одного… ми ж не мегаполіс…

Отож!

Дорогі мої землячки! Ви найкращі!

Не я маю вам це казати… Але я вас такими вважаю... Я вам це кажу! У нас було багато спільної біди… як от Чорнобиль, тепер війна… у нас так багато проблем зі здоров'ям… На жаль…

Нехай попереду буде лише добро, світло і любов… Хай люблять нас рідні, друзі, діти… Це найголовніше у нашому житті!

Владо… пробач за потік емоцій… Дорога владо, не треба боятися наслідків… хто і що скаже… якщо раптом щось не так… Як раптом привітаєте, а кимось це не сприйметься правильно…

Просто поважайте земляків! А жінок – зі святом!