Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Скоро вибори і без сумніву це дуже відповідальна і знакова подія. Хочу розповісти історію виникнення у нашому районі партії «ВОЛЯ» і про все, що пов'язане з подіями того часу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗАРОБІТКИ ДУБРОВИЦЬКИХ ПОСАДОВЦІВ СКОЛИХНУЛА ГРОМАДСЬКІСТЬ

Насправді, не було б в районі ніякого політичного проекту, якби не журналістський проект «Поліський репортер», який стартував набагато раніше. На той час про політику взагалі ніхто не думав, тому варто розповісти звідки взявся Репортер. Так, ідея створення Репортера з'явилася на теренах Дубровиччини ще наприкінці 2012 року завдяки фото екс-голови райдержадміністрації в «Дубровицькому віснику». На фото було зображено, як очільник району роздає дитячі подарунки, які, як пізніше вдалося встановити, так і не потрапили за призначенням дітям-сиротам на свято Миколая. Ця історія з солодощами була іскрою і стартом чогось абсолютно нового і непередбачуваного для Дубровиччини. Першим редактором, який погодився стати на цю посаду, – була Ганна Петрівська – респект і повага цій людині за те, що не побоялася очолити видання, в якому ніхто не збирався співати дифірамби тодішній владі.

Репортер став першим засобом масової інформації в Дубровицькому районі, який мав донести до людей іншу сторону діяльності органів влади та посадовців, про яку вони раніше навіть і не здогадувалися. Ця газета, яка змушувала чиновників добряче хвилюватися і навіть дратувала їх, показувала, як насправді працюють наші місцеві чиновники та "дбають" про людей, а також озвучувала прийняті в кулуарах непопулярні дії та рішення місцевої влади або ж висвітлювала її бездіяльність. Але найголовніше те, що кожного разу на сторінках газети публікувалася діяльність місцевих посадовців, яка чомусь опинялася у колі скандалів, позбавляючи їх "заслуженого" ореолу слави і лаврових вінків. Очевидно, що це видання не подобалося місцевій владі та її прихильникам. Адже з самого початку свого створення Поліський репортер не мав наміру бути тим виданням, який мав вихваляти діяльність органів влади, – він мав доносити до людей абсолютно здорову та нормальну критику влади, що спонукала б посадовців звернути увагу на ту чи іншу проблему, дослухатися до потреб людей та відповідальніше ставитися до своїх обов'язків.

У 2014 році на засадах Євромайдану утворилася партія «ВОЛЯ», лідером якої став народний депутат України Юрій Дерев'янко. Партія складалася з активістів, які займалися впровадженням реформ і люстрацією посадовців, а також до її складу увійшли журналісти, економісти, юристи і представники бізнесу. В 2015 році осередок партії «ВОЛЯ» з'явився і в Дубровицькому районі. За короткий проміжок часу абсолютно нова політична сила згуртувала навколо себе ідейних людей, які прагнули кардинальних змін в нашому місті, в районі та в цілому у державі. Але досягти змін в районі на "голих" ідеях було неможливо. Не секрет, що для цього потрібні були гроші. Завдяки спільній підтримці людей, які вклали у проект розвитку району свої власні кошти, люди ВОЛІ надали чимало підтримки на ремонти приміщень лікарні, шкіл, доріг, на придбання різного комп'ютерного обладнання, на розвиток спорту, а також численні допомоги на лікування людей та підтримку людей похилого віку. Фактично за декілька місяців спільної потужної діяльності Репортеру та людей ВОЛІ партія здобула лідерські позиції в нашому районі та на місцевих виборах 2015 року привела до складу сільських рад, районної та міської ради депутатів та сільських голів. Допомагаючи району, люди ВОЛІ не дивилися, хто та під якими прапорами перебуває та які відстоює політичні погляди чи має інші переконання. Та поряд з наданою підтримкою завдяки Репортеру та людям ВОЛІ почала випливати назовні не зовсім позитивна діяльність посадовців органів влади, місцевих рад, а також депутатів та керівництва комунальних підприємств. Це не аби як розлютило посадовців, які роками сиділи в своїх теплих кріслах і розраховували зберегти свої місця після виборів. Ці політичні опоненти ВОЛІ, які крім своїх гасел зупинити безлад, нічого в дійсності не зробили для розвитку району і згорали від звичайної заздрості, почали навішувати ярлики, називаючи партію ВОЛЯ – "бандитською партією", її інтелігенцію – "бандитами", а Поліський репортер – "жовтою пресою". Саме так, починаючи перед місцевими виборами 2015 року грізна патріотка нашого нинішнього мера – одна з відомих і занадто балакучих місцевих депутаток, яка охоче любить попліткувати, особливо про особисте життя інших, з метою підтримки мера на виборах 2015 року, поширювала брудні плітки про людей ВОЛІ та про видання Поліський репортер.

В той же час спільно з проектами ВОЛЯ та Репортер діяла і громадська організація «СИЛА ВОЛІ», головою якої був Роман Колюхов, завдяки якому здійснювалися антикорупційні розслідування та впроваджувалися різні культурно-просвітницькі заходи для молоді. За підтримки народного депутата Василя Яніцького ГО «СИЛА ВОЛІ» організувала співпрацю з благодійною організацією «Брюкеншлаг» щодо постачання з Німеччини гуманітарного вантажу для шкіл та лікарень нашого району. Завдяки Валерію Клюйко, ця співпраця продовжується і гуманітарні вантажі постачаються для наших шкіл і на даний час.

До усіх цих проектів також додалося місцеве інформаційне агентство «Медіацентр Полісся», яке також є офіційним зареєстрованим Міністерством юстиції України у встановленому порядку засобом масової інформації. Завдяки Віталію Гнедько, відомий інтернет-ресурс «Моя земля – моє Полісся» став плацдармом для діяльності для Медіацентру, на якому оперативно висвітлювалися "наживо" всі події нашого району.

Як тільки мер Микульський Б.М. зі своєю командою потрапили в об'єктиви фото та відеокамер журналістів Медіацентру, цю пресу наша мерія відразу ну дуже не взлюбила. Чи то за факти відео та аудіофіксації засідань виконкому та сесії ради, де "рішаються" певні питання, чи то за незручні запитання журналістів нашим посадовцям, чи просто за негативне ставлення до людей, які є опонентами мера. Не очікувалося отримання до нашого видання прихильності і від самовпевненого мера. Бо ж коли після місцевих виборів 2015 року він сів в мерське крісло, то серед перших "вагомих" рішень для Дубровиці було рішення Дубровицької міської ради від 30 березня 2016 року № 110 «Про внесення змін до Регламенту Дубровицької міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 26.11.2015 року №16», яким суттєво обмежувалося право доступу преси до засідань міської ради. Мер міста міг застосувати так зване «право вето» і не підписати таке рішення, але підписав його, бо ж "не свої" журналісти йому поперек горла. Проте, Дубровицький районний суд своєю постановою від 16 серпня 2016 року у справі № 560/356/16-а визнав протиправним та скасував положення вищевказаного рішення міськради, яким обмежувалися права журналістів у доступі до засідань міської ради. При цьому, за невдале оскарження цього рішення, а також і цій самій пресі мерія була змушена оплатити судові витрати з бюджету. Та навіть після такого першого невдалого уроку мер міста не змінив свій гнів на милість по відношенню до нашого видання і щира мерська "нелюбов" до преси проявилася навіть в елементарній дрібниці – на засіданнях виконкому чи сесіях міської ради місце для преси в залі позначали на аркуші паперу жовтого кольору. Що ж сказати, "дуже розумна" ідея.

То чому ж насправді наше видання отримало він пані-депутата та чиновників мерії ярмо "жовтої преси"? А сталося це тому, що наше видання показало людям ту правду, якої ніхто і ніколи в районі не показував, а в мерії забракло аргументів на противагу. Тому нічого кращого як обізвати видання "жовтою пресою" там вигадати просто не змогли. Це так проявилося їхнє нікчемне ставлення до тих людей, які, незалежно від політичних амбіцій, надавали матеріальну допомогу нашій лікарні, школам, хворим людям і дітям; до тих людей, які розвивають підприємництво, створюють робочі місця і є платниками чималих сум податків, але які не підтримують мера і його політику та, на відміну від інших, не бояться сказати ту правду, від якої мерським посадовцям не просто ріже, а випікає очі. Та команда мера чомусь все вважає неправдою. А що ж є неправдою? Можливо озвучений нашим виданням рівень заробітних плат мера і всієї мерії? Чи можливо відсутність доріг на віддалених вулицях міста? Чи неправдою є коричнева водичка з кранів, зношені мережі водопостачання, які наче гейзери пробиваються час від часу в різних місцях? Чи розподіл ринкових грошей? Або закладання міста бруківкою, закупівля якої очевидно лобіюється мером міста? Це цілком правдива інформація, а не якісь домисли. Ця інформація черпається з офіційних джерел та документів, а також з вуст самого мера на його звітах.

В той час, як наше видання є толерантним і нічого поганого не говорить про мера як про людину, не втручається в його особисте, але об'єктивно аналізує інформацію та висвітлює правдиві факти його діяльності, як управителя, про які громадськість не зовсім в курсі, то по відношенню до "інакомислячих" людей, які не підтримують їхнього "господаря", мерська "гвардія" ллє на таких людей дійсно справжній бруд. Це свідчить про те, що у цих "гвардійців" і їхнього "лідера" є повна нездатність до сприйняття критики, до конструктивного діалогу з опонентами, почуття образи за дії і рішення, які не сприймаються усіма так, як хотілося б, а також жага помсти чи розправи з "неугодними" очільнику міста. Це ознаки певної психологічної нестабільності та вікової кризи, які не мають нічого спільного з лідерством. Але це не заважає меру прагнути бути головою громади. Та щоб бути лідером громади, потрібне гідне сприйняття критики, майстерність об'єднувати людей та дослухатися до них, що очільнику міста не притаманне. Тому, меру варто було б не варто зазіхати на те, що важко буде подужати, та прийняти нарешті гідне поваги рішення – змінити "трон" на комфортне домашнє крісло...