Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

...А гори квітів на сірім граніті,

Прапором рідним тіла накриті,

І «Пливе кача», пече одначе,

І ніжний, і мужній однако плаче...

Так завершилася трагічна сторінка сучасної історії України, яку оспівали у піснях і фільмах, та яка з роками обросте легендами – Революція гідності 2013-2014 років. А починалося все доволі романтично.

• 21-го листопада 2013-го року кілька тисяч людей, переважно студентів, зібралися на Майдані незалежності, аби висловити своє невдоволення припиненням євроінтеграції України. Вони встановили намети і комендантом «містечка волі» став Андрій Парубій – нинішній Голова Верховної Ради України («Народний фронт»). Тоді ще ніхто не знав, на який жах перетвориться мирний мітинг, який супроводжувався концертами відомих українських гуртів, масовим виконанням гімну, ліхтариками. 21-е листопада – день початку Революції Гідності.
• 22-ге листопада 2013-го року – перші сутички з міліцією, яка намагалася змусити прибрати намети.
• 24-те листопада 2013-го року – 50-ти тисячний мітинг у Києві. Протестувальники вимагають відставки Уряду і продовження євроінтеграції. Кілька десятків радикально налаштованих мітингувальників провокують міліцію на агресію.
• До 27-го листопада 2013-го року - радикально налаштовані мітингувальники (в основному ультра-праві націоналісти та футбольні фанати) об'єднуються в єдину структуру, яка пізніше отримає назву «Правий Сектор», який очолив Дмитро Ярош – нині народний депутат України (позафракційний).
• 29-го листопада 2013-го року – делегація України офіційно відмовилася підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. На Європейській площі збирається альтернативний мітинг – у підтримку дій президента Віктора Януковича (нині проживає у Російський Федерації, до цього часу не притягнутий до відповідальності). У ніч на 30 листопада на Майдан Незалежності були стягнуті спецпідрозділи «Беркут». На місці лишилася лише невелика група студентів. Журналістів і депутатів (в тому числі коменданта наметового містечка Парубія і лідера «Правого Сектору» Яроша) тоді на місці не було. Озвірілий «Беркут», отримав наказ на зачистку Майдану, нібито для встановлення злощасної ялинки. Криваві кадри побоїща облетіли світ і на наступний день акція протесту набула масового характеру.
• 30-го листопада 2013-го року – на вулиці Києва вийшло понад мільйон людей. Віталій Кличко («УДАР», нині – мер Києва), Арсеній Яценюк («Народний фронт»), Олег Тягнибок («Свобода») спробували очолити протест і оголосили про створення Національного штабу спротиву. Вперше зі сцени прозвучало слово «Революція».
• 1 грудня 2013-го року – штурм Адміністрації Президента. Більшість протестувальників вважає, що штурм – це владна провокація.
• 4 грудня 2013-го року – у Маріїнському парку під Верховною Радою розпочинається мітинг у підтримку Партії Регіонів.
• 6 грудня 2013-го року – початок мітингу під стінами Генеральної прокуратури України з вимогою звільнити затриманих 1 грудня учасників протесту .
• 8 грудня 2013-го року – мільйонне віче у центрі Києва. На Бесарабській площі мітингувальники знесли пам'ятник Леніну.
• 9 грудня 2013-го року – спецпризначенці оточують мітингувальників, готується штурм.
• 13 грудня 2013-го року – «круглий стіл» між Президентом України та лідерами опозиції. Спроби відшукати компроміс.
• 16 січня 2014-го року – Верховна Рада України ухвалює закони, які відразу ж назвали «драконівськими», з істотними порушеннями процедури. Це лише посилило протистояння влади та опозиції.
• 19 січня 2014-го року – початок силового протистояння між мітингувальниками та силовиками, бої на вулиці Грушевського. Спалено перші машини міліції.
• 21 січня 2014-го року – спільна атака силовиків і «тітушок» на наметове містечко виявилася безрезультатною. Багатьох «тітушок» майданівцям вдалося затримати.
• 22 січня 2014-го року – в боротьбу з «тітушками» включаються футбольні фанати з усієї України, які прибувають до Києва. Вранці силовики вперше застосували вогнепальну зброю, внаслідок чого загинули перші Герої Небесної Сотні – Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Протестувальників відтіснили з вулиці Грушевського. Лідери опозиції заявили, що якщо протягом 24-х годин не буде виконано вимог народу – Майдан піде на штурм.
• 23 січня 2014-го року – в результаті переговорів з'явилася надія на мирне врегулювання конфлікту.
• 24 січня 2014-го року – Майдан виходить із переговорного процесу і починається встановлення барикад на вулиці Інститутській.
• 25 січня 2014-го року – Майдан не приймає пропозицій влади щодо врегулювання конфлікту і продовжує протест, оточивши «Український дім», де на той час розташувалися силовики. Число затриманих, зниклих безвісти і поранених на той час перевищило 1500 осіб, загиблих було вже троє.
• 26 січня 2014-го року – мітингувальники витиснули силовиків із «Українського дому».
• 27 січня 2014-го року – кількість «Беркуту» і «Грифону» в Україні збільшено до 30-ти тисяч. Також легалізовано «тітушок» в якості «дружинників».
• 28 січня 2014-го року – прем'єр-міністр України Микола Азаров («Партія Регіонів», нині проживає у Росії, очолює організацію «Комітет порятунку України», до відповідальності не притягнутий) подав у відставку.
• 29 січня 2014-го року – Верховна Рада України ухвалює закон про амністію для мирних мітингувальників.
• 30 січня 2014-го року – офіційно на Майдані зафіксовано 5 смертей, ПАРЄ застерегла владу від силового розгону Майдану.
• 16 лютого 2014-го року – «майданівці» звільняють адмінприміщення, частково розбирають барикади, силовики, в свою чергу, відступають до будівлі Уряду. Генпрокурор Віктор Пшонка (нині проживає у Росії, до відповідальності не притягнутий) заявив, що 268 затриманих осіб будуть звільнені від відповідальності за участь у акціях протесту.
• 18 лютого 2014-го року – початок ходи до Верховної Ради. Атака силовиків і «тітушок», застосування зброї, перші масові жертви, відновлення силового протистояння. Мітингувальники були відтіснені назад до Майдану Незалежності. Увечері розпочався штурм Майдану з обох боків із застосуванням бронетехніки. У Львові, Івано-Франківську та Тернополі відбулися штурми ОДА та інших об'єктів.
• 19 лютого 2014-го року – ситуація на Майдані критична після безперервного 17-ти годинного штурму. Захищати Майдан лишилось всього 300-400 мітингарів. О восьмій ранку прибуло підкріплення зі Львова та Тернополя, без якого Майдан не встояв би. Стало відомо про втрати: загинуло 9 співробітників правоохоронних органів та 16 протестувальників. «Майданівці» були оголошені терористами і СБУ розпочала антитерористичну операцію. Того ж дня міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко (нині проживає у Росії, до відповідальності не притягнутий) зняв із себе відповідальність за дії «Беркуту», поклавши її на керівників цього спецпідрозділу. Це підірвало моральний дух силовиків і вони почали залишати свої позиції.
• 20 лютого 2014-го року – Майдан переходить у наступ. По активістам, журналістам і медикам ведеться снайперський вогонь. На вулиці Інститутській від куль досі невстановлених снайперів та автоматників «Беркуту» загинуло більш як 50 людей. Віталій Захарченко дав офіційний дозвіл на застування вогнепальної зброї.
• 21 лютого 2014-го року – «Беркуту» було наказано залишити Київ. Міністра МВС Захарченка було відправлено у відставку, а Юлію Тимошенко (ВО «Батьківщина», нині – народний депутат України, лідер фракції «Батьківщина» у парламенті) було звільнено із в'язниці. Почався масовий вихід депутатів із Партії Регіонів.
• 22 лютого 2014-го року – головою Верховної Ради було обрано Олександра Турчинова («Народний фронт», нині – секретар Ради Національної Безпеки і Оборони (РНБО)). Віктора Януковича було усунуто з посади Президента України. 22 лютого 2014-го року вважається датою закінчення Революції Гідності, яка розпочалася 21 листопада 2013-го року.

Втім, на цьому трагічні події для України не завершилися – прямо з Майдану Незалежності молоді хлопці і чоловіки відправилися на Схід України, боронити її територіальну цілість від проросійських сепаратистів, а пізніше – і проти Росії, війська якої віроломно вторглися на суверенну територію.

Майдан, або ж Революція Гідності, став тим переломним моментом, під час якого молодь повірила в Україну, як процвітаючу європейську державу. Втім, на жаль, особливо нічого не змінилося. У ЄС ми так і не вступили і годі тішити себе сподіваннями, що це станеться у найближчі десять років. До влади в Україні прийшли нові олігархічні клани, які розпочали наступ на свободу слова (ситуація з Телеканалом «112 Україна» та проектом Савіка Шустера «3S TV»). Винні у кровопролитті на Майдані не покарані. Немає ефективної боротьби з корупцією та розкраданням бюджетних коштів. Немає реформ освіти, медицини, судів, житлово-комунального господарства. Незавершена реформа поліції та процес децентралізації. Не діє принцип демократії «закон один для всіх», досі процвітає «кумівство» та підкилимні домовленості, причому як на найвищому рівні так і на місцевому. Продовжується розкрадання державного та комунального майна, в тому числі національних багатств – вирубка лісів, «дерибан» землі. Не легалізовано видобуток бурштину. Не внесено змін до виборчого законодавства, яке б дозволяло обирати кандидатів за відкритими списками. Мінімальна зарплата з рівня 150 доларів США 2013-го року опустилася до рівня 55 доларів у 2016-му через різке падіння курсу гривні. Тарифи та ціни теж, відповідно, зросли.

Хтось скаже – зате змінилася свідомість. Та, на жаль, і з цим важко погодитися, оскільки значна частина суспільства вже просто розчарувалася в усьому і не вірить в позитивні зміни. Ми все далі і далі скочуємося у прірву апатії або ж агресії по відношенню до всіх і всього. Щодалі то складніше відшукати позитивні настрої і конструктивні думки. Молодь все активніше поглядає у сторону Заходу з метою пошуку кращої долі десь там, за кордоном.

В день Гідності варто подивитися в очі Героям Небесної Сотні. Вони віддали своє життя за ідею нової, європейської, процвітаючої України. До реалізації цієї ідеї ще дуже далеко, Україна знаходиться в глибокій кризі та знову є полем битви у геополітичному протистоянні. Але не можна зрадити цю ідею і впадати у відчай та апатію. Герої гинуть не для того, щоб ми опускали руки.

...Нас порівняли з машинами,

Наші мрії обпалені шинами,

А між наслідками і причинами

Наче знову різниці нема...

Одне в одного за плечима ми

І смерть з багатьма личинами,

Хлопчики стали мужчинами,

Їх пошлюбила люта зима...