Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Після всіх трагічних новин хочеться чогось легкого й заспокійливого. Тому сьогодні я пропоную заочну мандрівку своєю Орв'яницею, її минулим, оповитим загадковими легендами. Адже, воно таке цікаве й таємниче. Моя розповідь так і називається «Моє село, твоя історія велична і незабутні всі твої творці»… Отож, до вашої уваги – наші легенди про походження назви села з казковими початками.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС В ОРВ'ЯНИЦІ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ. ЛЮДСЬКІ ДОЛІ

ОР. Жив собі чоловік. І звали його Ор. Чи був він місцевим, чи приїжджим – ніхто не знає. Відомо лише те,що був дуже бідним. Довго так жив у своїй скруті. Та одного разу він почув те, що раз і назавжди змінило його життя. А почув легенду про дивовижну квітку папороті, яка зацвітає лише раз у рік, у ніч на Івана Купала. І приносить щастя тому, хто її знайде. Вирішив Ор випробувати свою долю й пошукати цей дивовижний лісовий скарб. Що й зробив одного року, саме напередодні цього свята. Чим більше він блукав лісом, тим більше йому здавалося, що десь поблизу є якесь сяйво,навіть навколо нього. Але самої квітки так і не знайшов. З тим і повернувся додому. Проте,коли переступив поріг хати, – яскраве світло розлилося по світлиці. Чоловік глянув додолу. Яким же великим було його здивування, коли у своїх постолах він побачив … ту саму квітку папороті. Радості не було меж! З того часу Ор став розуміти мову тварин і птахів, знався на різних травах, швидко розбагатів і заснував село на місці невідомого городища. А розкинулося воно на берегах повноводої ріки… Так розповідає одна із старовинних легенд, що побутувала в Орв'яниці і передавалася з покоління в покоління.. Згодом була записана зі слів старожилів і відтворена у рукописах. Але таких легенд було чимало у пам'яті наших пращурів. І одна одну то продовжувала, то заперечувала. Ось послухайте наступні.

РОВИЧІ. У зарослях густого глоду та пахучого верболозу, серед рваних берегів, текла річка Горинь. Текла вона з тих временних літ, коли княжі дружини вели запеклу боротьбу з чужинцями. На її могутніх плинах минали великі століття, час від часу поселялися нові господарі. Всіх їх вона вижила. Та одного разу зустріла сильних, мужніх, вольових і,водночас, терплячих… ровичів.

Саме так називали себе ті поселенці. А називалися так тому, що захищалися від великих повеней з рваних берегів глибокими ровами.

Ровичі навіки оселилися на родючих грунтах великої ріки та вподобали цю місцевість. Жили вони дружно та мирно. Були серед них бідні й багаті, щирі й не дуже. А виділявся серед них один-на ймення Ор (ті рови знаходилися на місці, де нині школа, а самі мешканці проживали, за легендами, в теперішньому урочищі «Деревок», де й були знайдені перші знаряддя праці-кам'яні сокирки).

ОРВ'ЯН і ОРВІНА. Та згодом й це спливло за водою. Натомість у селі з'явився ще один чоловік, якого звали Орв'яном. А поселився він вже у Сохах (присілок при Орв'яниці). І про нього нічого не було відомо людям. Однак змогли зжитися,оскільки побачили в ньому порядну людину. Невдовзі вони зробили йому незвичайний подарунок: на день його народження назвали село Орв'яницею – в його честь. А себе вже називали не ровичами, а орвичами. Бо мав цей чоловік миролюбний характер.

Та ця миролюбність зникла тоді, коли на порі стала його єдина донька – Орвіна. Він був заможним,багатим, то й, відповідно, шукав такої ж пари своїй одиначці. А дівчина дружила зі звичайними сільськими дітлахами. Та сталося те, чого так боявся батько-дівчина покохала бідного сусідського хлопця – Грицька. На побачення вони бігали до річки Горині. Коли дізнався батько про такий вчинок доньки, то дуже розгнівався і заборонив їй зустрічатися з Грицьком. Та коханню заборони не існувало. Орвіна й далі продовжувала зустрічатися з юнаком.

З великого гніву Орв'ян прокляв свою дитину за непослух, чим і накликав біду до хати.

Невдовзі Орвіна захворіла на невиліковне захворювання. Батько шукав найкращих лікарів й знахарів, щоб підняти доньку. Тадівчина гасла на очах і швидко померла. Але перед самим кінцем попросила батька виконати останнє її прохання – кликати її повним іменем-Орв'яницею. Йому нічого не лишалося, як виконати останню волю доньки. Хоч істинної причини-чому саме так називати-він не знав. Знали лише сусідські однолітки юнки. Вона хотіла, аби її ім'я хоч трохи мало співзвучність з іменем коханого: Орв'яниця і Гриць.

Не стало дівчини. Але її нібито було поховано у нашому селі-де, на жаль, невідомо. Адже, це легенда. Зник з села її нещасний батько, подався світ за очі й Грицько. А люди зібрали віче й одностайно вирішили, що село буде називатися Орв'яницею в пам'ять про сміливу і чудову дівчину. Так це було чи ні, правда це була чи людська уява – достеменно невідомо. Та все ж доля правди у легендах є.

НАУКОВІ ГІПОТЕЗИ ЩОДО НАЗВИ СЕЛА. Бо з часом над цією темою працювали білоруські й польські вчені-дослідники (XIX століття). За їхніми твердженнями назву Орв'яниця отримала від слів: «Орва», що означало – яристе місце; біля «Орива» – зораного поля. А також від споріднених імен: Орвик, Орвеник, Орвук, Орив, Орв'ян. Та від назви литовського села – ОРВІНИ!. У всіх цих твердженнях переконували поляки. А білоруси були більш схильними до версії з іменем Ор. Вони ще й стверджували, що останній був з княжого роду і брав участь у боях проти татарських орд у числі дружини Дубровицьких князів. А це вже могло бути історичним фактом.

І це ще не все. Існує кілька версій щодо існування мого рідного села, які теж пов'язані з нападами татарських орд на наш край.

Коли ординці вперше йшли українськими землями, то село було майже вщент зруйноване. Вижило лише п'ять родин,з яких і розрослося село.

За другим походом, коли орда наближалася до Почаєва, у небесах з'явилася Богородиця, покрила край своїм святим омофором, тим самим врятувала його від загибелі. Бачили Богоматір й над нашим селом. А саме над урочищем «Кружок», що розкинулося на лівому березі Горині. Назва останнього побутує і сьогодні. Отож милість Божа була з нами і над нами . А село живе й понині і продовжує жити у своїх людях – великих, сильних, мудрих, котрі є творцями нової історії, нового села. З ними я час від часу буду знайомити читачів.