Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Наш сайт читають різноманітні люди – хтось цікавиться політикою, комусь подобається дивитися записи концертів, інші переглядають результати спортивних змагань у Дубровицькому районі. Втім, є й такі, що цікавляться історією України та Полісся. Нам на електронну адресу надійшов лист із проханням привернути увагу читачів до проблеми живучості імперських міфів в українській історії?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РОСІЯ – ЗОВСІМ НЕ РОСІЯ!

Наш читач підняв цікаву і важливу тему. Адже на полісько-волинських землях у середині 17-го століття у важких боях вирішувалася доля всієї України. Як виявляється, сьогодні між істориками точаться запеклі дискусії щодо тих подій. Висловлюються припущення, що вся історія України 17-го століття, яку ми знаємо, це суцільна брехня.

Ми не історики і робити свої висновки з таких питань не можемо. Тому пропонуємо всім, кому цікава ця тема, сформувати власну думку щодо подій, які мали місце під Берестечком у 1651-ому році. Пропонується до перегляду дві частини документального фільму «Берестечко: битва за Україну».

Автори фільму досить радикально налаштовані по відношенню до офіційної версії подій під Берестечком: починаючи від мети війни, якою вони вважають знищення православ'я в Україні, закінчуючи постаттю Богдана Хмельницького, який на їхню думку, зрадив Україну. А головне – автори вважають, що насправді козаки виграли битву під Берестечком, а польські історики все перекрутили.

Автори цього дослідницького фільму – члени і прихильники організації «Родовід». Вони були здивовані (хоч в цьому нема нічого дивного), що професійні історики були глибоко обурені такою гострою критикою офіційної історії України. Так, доктор історичних наук, професор Юрій Мицик написав власну статтю-відповідь на цей фільм під назвою: «Знущання над історією України». Поважний історик назвав фільм «Берестечко – битва за Україну» «відвертою казкою». Це, своєю чергою, зачепило авторів фільму і вони написали ще й статтю.

Ось на чому ґрунтується позиція активістів «Родовіду»: «Уявляєте, якщо фільм «Берестечко. Битва за Україну» виявиться правдою, а пропоновані «Родоводом» пошукові заходи та розкопки на місцях війни 1651 року під Мізочем, Семидубами, Зеленим Дубом дадуть ствердний результат і там віднайдуться могили десятків тисяч полеглих жовнірів війська Яна ІІ Казимира». Тобто автори фільму визнають, що довести свою позицію фактами не можуть, вона в них ґрунтується тільки на роздумах на тему. Хоч ми і займаємо нейтральну позицію в цьому складному історичному питанні, та все ж складається враження, що історики з «Родовіду» не мають достатніх доказів своєї теорії. Зате в у своїй статті історики «Родовіду» ставлять під сумнів наукові праці таких видатних науковців, як Антонович, Костомаров, Грушевський, більше того – вони вважають український народний фольклор, що оспівує Хмельницького, теж підробленим і сфальсифікованим у Кремлі.

Автори фільму, що викликав такий бурхливий резонанс серед істориків України, спонукають до пошуку українських історичних джерел про ті події, які, на їхню думку, спеціально знищувалися ворогами українського народу упродовж століть. Зі статті прослідковується не лише яскравий націоналізм її авторів, а й мало не православний фанатизм, адже, вочевидь, автори налаштовані радикально проти будь-яких інших релігій, особливо – католицизму, який, за їхньою версією, сповідувала родина Хмельницьких. Сина ж Богдана Хмельницького – Зиновія, автори теж вважають зрадником, який «будував власну авторитарну державу з опорою на церковний промосковський елемент». Подібних аргументів автори наводять з півтора десятки, переказувати їх всі немає сенсу.

Дійсно, знати історію свого народу – обов'язок кожного. А наша історія – сповнена багатьох білих плям. В період козацтва наші прадіди воювали не лише з поляками, а й турками та москалями (в той час поняття «росіянин» ще не було, державне утворення на території сучасної Російської Федерації називалося Московською державою, або ж Московією). Тому постає питання: чому активісти «Родовіду» акцентують увагу саме на польсько-українському протистоянні, при цьому не згадуючи про боротьбу проти московського поневолення?

В цьому контексті варто нагадати, що не так давно питання українсько-польських відносин в роки Другої світової війни загострило українсько-польські дипломатичні відносини в сучасності. В польському сеймі зареєстрували законопроект про притягнення до кримінальної відповідальності за заперечення факту геноциду поляків українцями на Західноукраїнських землях в роки Другої світової війни. Як відомо, у сучасному протистоянні із Росією, Польща – найближчий союзник України. Тож може не варто ворушити зайвий раз старі негаразди із сусідом, а краще будувати нове спільне, безпечне майбутнє.