Моя земля - моє Полісся Живи у ритмі Полісся!

замовити дзвінок

МИНАЮТЬ РОКИ, А В ПАМ’ЯТІ ЖИВУТЬ…

22 січня 2019 0

Нам невідомі всіх їх імена…


ТАКОЖ ДО ВАШОЇ УВАГИ: ВШАНУЙМО ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ

«Приїхав син, і не вітається, і не цілує,
Лежить в труні і вже не чує,
Що плаче мати,
І батько ніччю ходить біля хати»…

Кожен вкладає у слово «війна» свій зміст. Хтось завмираючи дивиться теленовини, хтось із острахом везе бійцям харчі, хтось вже знає, що несе в собі це страшне слово, а хтось мовчки зі сльозами болю на очах дивиться в портрет рідної людини, життя якої закінчилося на Сході...

Війна до сих пір забирає життя українців. Кожен куточок України має своїх патріотів, які до останнього подиху боронили спокій своєї держави. Скільки молодих полягло, котрі не бачили життя; скільки дітей втратили батьки, які й подумати не могли, що виховують їх для війни; скільки маленьких діточок зосталися сиротами назавжди, яких тато вже не візьме за руку і не поведе на перший шкільний дзвоник; скільки жінок зосталося вдовами, і вже ніколи не візьмуть один одного за руку, а зустрічатимуться лише у снах… Можна багато писати, але це нічого не змінить…

Наша Дубровиччина теж ввійшла в історію, і на жаль, з сумними подіями. Ми пишаємося, що в нас були і є такі герої, які готові йти в бій, задля нашого з вами спокою. Тож, давайте згадаємо тих відважних чоловіків та тих хлопців, в яких життя тільки починалося, але не судилося…

Чотири роки тому вони встали на захист своєї Батьківщини. Вони, не знаючи війни зі зброєю в руках, пішли визволяти українські міста від окупантів. Вони, ціною власного життя, зупиняли наступ агресора. Вони – українські захисники.

У січні та в лютому 2019 року минає 4 роки, як цей світ покинули наші земляки-ГЕРОЇ:

Мазур Віталій Віталійович (1979 р. н). Народився в селі Заслуччя, втім, проживав у Житомирі. Він був старшим прапорщиком, головним старшиною 95-ї бригади. 22 січня 2015 року отримав тяжке поранення в голову в околицях Донецького аеропорту. Похований на Житомирщині, де лишилася його сім'я.

Ярмоліч Олександр Миколайович (1991 р. н.). Хлопець проживав у селі Велюнь. Був командиром мінометного розрахунку 80-ї окремої аеромобільної бригади. В армії з 2012 року був за контрактом.

31 січня 2015 року потрапив під обстріл «Градами» у місті Щастя Луганської області, помер від важких поранень. Іменем Олександра Ярмоліча названа школа у його рідному селі.





Охмак Іван Миколайович (1991 р. н.). Хлопець проживав у селі Лугове. Служив у лавах ЗСУ водієм польового вузла зв'язку. У 2014 року був мобілізований. 2 лютого 2015 року, намагаючись відновити зв'язок у таборі ЗСУ неподалік Дебальцево, потрапив під мінометний обстріл. Нагороджений «Орденом за мужність ІІІ ст. (посмертно). У школі, де навчався Іван, встановлено меморіальну дошку. У нього залишились батьки та брат.

Також у січні цього року минає 2 роки, як загинув Білоус Юрій Миколайович (1962 р. н.). Він проживав у місті Дубровиця. У липні 2016 року підписав контракт. Після навчання на полігоні відразу був відправлений на першу лінію у Луганській області. Пізніше його підрозділ перевели на другу лінію оборони. Загинув 26 січня 2017 року внаслідок кульового поранення. Залишилася дружина, двоє синів та онуки. У травні 2018 року Юрію Білоусу було встановлено пам'ятник.



Давайте й ми з вами згадаємо та пом'янемо тих, які вкрили рідну землю собою. Вони полягли, щоб жив спокійно український народ.





переглядів: 568

оцінити:

  • ПОДІЛИТИСЬ:

Стрічка новин

коментування дозволено лише для зареєстрованих користувачів
Коментарі (0)
немає коментарів

залишилися питання
ми зателефонуємо вам

...
...

Треба щось швидко продати?
Додавайте безкоштовно своє оголошення на «Полісся барахолка» та знаходьте покупців своїх товарів!