Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вивчати скрізь і завжди. Зробив би малюнок основою навчання в усіх школах. Це єдина мова,якою можна висловлювати все…

Останнє десятиліття буремного життя двадцятого століття стало вікопомним і переломним у долі української нації. Нарешті Україна відшукала своїх, здавалось, назавжди втрачених синів, розкиданих, сплюндрованих,понівечених невблаганними колесами історії. Синів, які любили свою матір чи не найбільше – до самозречення, до загину. Синів із життєвим кредо "караюсь, мучусь, але не каюсь", тих, що твердили "може зламатися тіло,але ніколи-дух", "тих, які вірили, що повернуться у свою вимучену, вистраждану землю предків не сьогодні,так завтра, не в цьому так в іншому поколінні… передовсім, як творчість"….

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕСКОРЕНА ЖИТТЯМ

Лише у 1992 році дізналися всі ми про видатного земляка, художника-самородка зі світовою славою,яка лунала в країнах Європи та Америки – Ніла Хасевича. Ось саме про цю людину наважилася написати і я. А чому про нього, та тому, що досліджуючи історію свого села в роки Другої Світової, я знайшла спогади односельців про цю видатну людину. Бо саме в ті роки лихоліття він перебував в орв'яницьких криївках… Але про все згодом. Хто ж такий для нас Ніл Хасевич? І якою ж насправді була доля митця?

Народився талановитий художник, графік і патріот 12 листопада 1905 року в селі Дюксин Костопільського району в родині псаломщика Антона Івановича та Феодотії Олексіївни Хасевичів. Батько майбутнього художника служив дияконом у місцевій церкві. Тому, відповідно, вся родина належала до цього приходу. Брати Анатолій і Федір вже навчалися на священиків, тому й не дивно, що Ніл початкову освіту здобув у церковно-приходській школі. Хоча у хлопчика з дитинства був потяг до мистецтва, батько вирішив, що Ніл піде теж його шляхом і віддав сина до духовної семінарії в Житомирі. Там талановитий юнак почав займатися іконописом. (Ще й до сьогодні в Дюксині та навколишніх селах збереглося чимало ікон, виконаних ним).

Бурхливі революційні події 1917-1920-хроків не стали на заваді хлопцю вступати до приватної Рівненської Української гімназії. Але через рік в 1918 році трапилося непоправне горе в родині. Повертаючись з Рівного, на одному із залізничних переїздів (чи то Оржівському, чи то Деражнянському) вони з мамою потрапили під потяг. Мама одразу загинула, а Ніл лишився без ноги. Французька компанія, яка володіла залізницею, виплатила юнакові компенсацію, на яку він зміг полікуватися. Оскільки вже тоді Ніл вмів вирізати з дерева різні поробки, то й виготовив сам собі протез. Після лікування він навчався у майстерні Василя Леня у Рівному. У 1925 році здав екстерном іспит і отримав атестат Рівненської гімназії. Згодом рік працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсація за нещасний випадок, ще залишилися, тому їх вистачило на навчання у Варшавській академії мистецтв. Навчання його було різнобічним. Майбутній художник не може зупинитися на певному мистецькому напрямі і прагне оволодіти всім можливим. Спочатку студіює малюнок і малярство в майстерні професора Котарбінського та факультативно-декоративне ткацтво у професора Чайковського. Однак і цього юнакові мало.

У 1935 році, захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», Ніл отримує диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання у середніх школах. Деякий час пробує себе у педагогіці, але швидко зрозумів, що це не його. Тому він остаточно обирає факультет графіки. І потрапляє до майстерні професора – Владислава Скочиляса. З усіх видів образотворчого мистецтва саме графіка надовго захоплює Хасевича, хоч його багатогранний талант і далі не може тільки нею обмежуватися. Але у мистецьких колах Варшави і Львова Ніла знали як чудового художника. Під час навчання знайомиться з молодою, творчою інтелігенцією нової генерації. Це, переважно, прогресивна українська молодь, яка вірила у державне відродження України і тому змушена була після поразки УНР разом із петлюрівською армією емігрувати за кордон. Природньо, що Хасевич, будучи обдарованим художником, глибоко переконаною людиною, не міг бути осторонь культурного життя еміграції. Тому, будучи ще студентом, Хасевич був одним із фундаторів мистецького гуртка «Спокій», яким опікувався Андрій Шептицький, письменник Юрій Липа та митрополит Мстислав. Молодих митців об'єднували потяг до новаторства і національна своєрідність образних засобів, прагнення піднести українське мистецтво до загальноєвропейського рівня. У студентські роки за старими рукописними книжками він вивчив кирилицю. Наслідуючи чудового графіка Юрія Нарбута, щоб збагнути суть створення літери, переписав гусячим пером… Пересопницьке Євангеліє (його абетку вивчали у школах). Загалом впродовж 30-х років митець брав участь у художніх виставках, які зробили Ніла Хасевича знаним майстром живопису й графіки. Він листувався з митцями зі США, Канади, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Австрії, Угорщини. Ніл працював здебільшого у галузі станкової, книжкової та документальної графіки. З 1931 по 1943 роки художник брав участь у 35 виставках. Його мистецькі твори експонувалися у Варшаві, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Берліні, Празі, Римі, Чикаго, Луцьку, Рівному та Львові. Кілька робіт Ніла Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго та Лос-Анджелесі дістали високу оцінку і були відзначені дипломами та нагородами. У Варшаві 1939 року надруковано альбом художника «Екслібриси Ніла Хасевича». Наш земляк зумів піднести свою майстерність до найкращих зразків у світовій екслібристиці. У своїх екслібрисах автор майстерно показав себе чудовим майстром мініатюрних робіт.

Ніл Хасевич прагнув продовжити навчання, але нестача грошей та початок Другої Світової змушує його повернутися до рідного села Дюксин, де чоловік працював суддею в Деражному. Згодом у 1941 році потрапив до редакції газети «Волинь»,де редактором був Улас Самчук. Там він міг просто працювати. Адже, Ніл Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Але митець був,перш за все, українцем, і йому не було байдуже, що відбувається на його рідній землі. Ніл Хасевич вже з 1935 року був активним громадським діячем, членом Волинського Українського об'єднання. Був делегатом крайового з'їзду ВУО в Луцьку. До того ж був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального та крайового проводів ОУН. Саме тому з початком війни доля не поставила його перед вибором. У квітні 1942 року, коли масово формуються загони УПА, художник долучається до підпільної діяльності. Саме цього року він прибув до Орв'яницьких хуторів, де у лісовому масиві «Чуйковий ліс» на «Лєвочковій горі» розміщувався районний повстанський штаб «Хортиця», керував котрим Дмитро Корінець на псевдо Бористен.

Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека не лякали чоловіка. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею наших повстанців,працював редактором і художником водночас. Відомо, що під його безпосереднім керівництвом виходив повстанський журнал «До зброї». Окрім цього він оформляв так звані летючки-листівки, випускав альбом карикатур. І всю цю літературу доправляли до села, де розмножували у міні-типографії,що знаходилася поблизу теперішньої церкви (на місці сучасного пам'ятника полеглим односельцям на радянських фронтах) та розповсюджувалася серед нашого місцевого населення і в сусідніх селах. Саме підчас перебування у нашому лісі з повстанцями Ніл Хасевич створив свої найкращі дереворити. Теми його робіт цього періоду присвячені повстанським будням,увінчанню слави УПА. В ті ж1942-3 роки у Львові проходила виставка українських художників, у якій зміг взяти участь і Ніл Хасевич. Тут експонувалася його драматична за змістом робота «Спіть, хлопці, спіть», створена за мотивом відомої пісні українських повстанців. Його знали у нас під псевдо «Бей-Зот», а від схрону до схрону його перевозили велосипедом. Митець створив свою так звану мистецьку школу, яка об'єднувала талановиту молодь-вояків УПА. І такі дійсно були серед наших повстанців. Один із низ Буткевич Федір Петрович. Пізніше,коли він залишив наші криївки, у 1943-44 роках художник створив ще ряд своїх шедеврів про повстанців. Це його знаменитий цикл «Волинь у боротьбі», присвячений героїці та будням повстанського руху. За особливий внесок у розгортання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА в 1943 році Ніл Хасевич нагороджений Срібним Хрестом Заслуги,макет якого сам і розробляв раніше,як українську нагороду чи найбільшу відзнаку УПА.

Окрім мистецького спрямування Ніл Хасевич протягом 1943-1944 років очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою керував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще протягом семи років лишався на бойовому посту. У 50-х роках за океаном вийшли альбоми Хасевича «Волинь у боротьбі» та «Графіка у бункерах УПА». Більшість робіт датовано 1949 роком. Отож, і після війни, митець продовжував боротьбу. На що давно не могла спокійно реагувати Москва, бо розуміла, що нескорених не подолати. Тому й відкрила полювання на відомого повстанця. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. І все невдало. Але їм допоміг випадок. В одному із захоплених бункерів солдати знайшли зашифровані документи. Коли розшифрували їх, то прочитали: «Заготували для вас п'ять кілограмів паперу і вишневе дерево». У шифруванні було й вказано адресу: бункер біля села Сухівці, де й перебував Ніл Хасевич. Уранці 4 березня 1952 року підрозділи МДБ оточили хутір, знайшли вхід до схрону. Але живим Ніл Хасевич ворогам не дався – він разом зі своїми охоронцями застрілився. Після операції чекісти привезли вбитих до Клеваня. Там вони два дні пролежали під дубом. А на третій вивезли у невідомому напрямку. Де поховано видатного художника-повстанця – невідомо. Йому тоді було 47 років. Друга Світова викосила фактично всю його родину: загинув батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям Луцька. Отож, де його могила-невідомо.

Лише тепер ми можемо знати, хто ж такий Ніл Хасевич і чому повинні свято берегти пам'ять про видатного земляка,людину-легенду, яка пожертвувала своїм життям заради рідної України – вільної і незалежної.

У 1993 році на екрани вийшов документальний фільм кінорежисера Михайла Ткачука «Здобути або не бути», в якому отримали друге життя мистецькі твори художника-воїна.

У листопаді 1995–го з нагоди 90-ччя від дня народження Ніла Хасевича на подвір'ї Дюксинської школи відкрито пам'ятний знак з автопортретом митця. А в Сухівцях, де загинув відважний повстанець, зведено базальтову стелу як знак пошани до Ніла Хасевича. А автором цього знака є відомий вже читачу рівненський художник-графік Валерій Войтович, з котрим я знайомила у попередніх номерах «Поліського репортера». З нагоди 100-ччя з дня народження Ніла Хасевича в обласному центрі мікрорайону Північний відкрито бронзове погруддя славному митцю та названа вулиця його іменем. На офіційному сайті Костопільської РДА пропонується два туристичні маршрути, що пов'язані з життям та творчістю митця. Та багато різних публікацій про Ніла Хасевича як митця, людину, борця. І це варто того,щоб ми берегли світлу пам'ять про нього. Адже його життя є взірцем патріотизму,незалежності духу, стоїцизму. Він творив попри всі перепони та негаразди,знаходив сили для боротьби. Про це говорять і його слова, написані перед загибеллю:

Я б'юся різцем і долотом в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива…

А він був фактично тілесним інвалідом, та в душі велетом сили духу. Отож, нам, поліщукам, є ким пишатися. Тепер відомо, хто був справжнім патріотом своєї України. І я горда тим, що мала змогу дізнатися про цю людину,яка,хай недовго,все ж проживала у моїй Орв'яниці й надихала на боротьбу моїх земляків. СЛАВА ГЕРОЯМ!