Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Як ми й обіцяли, в продовження медичної теми у Дубровицькому районі, опишемо розмову з інсайдером (за даними Вікіпедії особою, яка володіє інформацією «з внутрішніх першоджерел», може краще оцінити стан справ, ніж будь-який інший фахівець, який користується «зовнішньою» інформацією для експертного висновку – прим. авт). Багато про що ми з вами вже чули й знали, а багато що з розмови стало для нас несподіванкою.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: НЕ ВСЕ ГАРАЗД У «ДАТСЬКОМУ КОРОЛІВСТВІ»

Свою розповідь він почав з того, що «реформування» районної медицини розпочалось ще у 1997 році. (Від себе хочемо додати, що «реформи» у цій галузі наш Уряд здійснює чи не щороку, проте, поки що, жодного позитивного результату звичайні пацієнти з них так і не отримали). Саме у 1997 році у нашому районі почали скорочувати ліжковий фонд. На той час, їх з урахуванням лікарень у таких селах, як Бережниця, Біле, В.Озера та Висоцьк було близько 600. Тоді усім доводили, що коли скоротиться ліжковий фонд, то зменшиться навантаження на бюджет, відповідно збільшаться видатки на медицину, заробітна плата медпрацівників і т.д. І ці обіцянки-цяцянки тягнулись доти, доки повністю не знищився сільський ліжковий фонд. Проте, обіцяного покращення ані пацієнти, ані медики так і не побачили.

Далі, скорочення дійшло й до ЦРЛ. Хоча, його доцільніше було б назвати «знищенням», оскільки бюджету не вистачало на жодне з обіцяних покращень. Зміни вирували, а головний лікар залишався той самий. На думку нашого інсайдера, в зв'язку із тим станом речей, по справедливості і честі, головний лікар мав би написати заяву за власним бажанням і залишаючи займану посаду, «гепнути дверима» зі словами: "Я не хочу бачити цього…". Проте, цього не сталося. І якщо б по великому рахунку він би і пішов, інший виконував би те ж саме, адже зламати систему не просто.

Хоча прізвище головного лікаря і співзвучне з назвою нашого етносу, але для самих поліщуків, нічого доброго не зміг зробити.

До прикладу, говорячи про його господарність, відмічено: в той час коли у місцевих будівельних фірмах скорочувались робочі місця, оскільки не вистачало роботи для працівників, керівництво ЦРЛ для виконання ремонтних робіт у хірургічному відділенні залучило підрядника з Острога

У Дубровицькому районі в 2011 чи 2012 роках було створено відділ охорони здоров'я РДА. На загальне обговорення це питання не виносилось. А що зробив, цей відділ, для охорони здоров'я в районі? Та й сама ефективність його роботи, була під великим знаком запитання. Керівником цього відділу ще тодішній голова райдержадміністрації О.В. Шатов призначив В.М. Островець.

Коли у кінці 2012 року відбувалась реєстрація структури ДРПМСД (Дубровицький центр первинної медико-санітарної допомоги) на сесії райради, все було в рожево-веселкових кольорах, то ще тоді ніхто не знав які кошти виділятимуться, і хто буде її керівником. Ніяких обговорень із медколективом щодо цього питання ніхто не проводив! Та й конкурс заміщення нової посади не проводився. Але найдивніше те, що при підзвітності ПМСД Дубровицькій районній раді, призначення керівника на посаду центру сімейної медицини та начмеда, робить голова РДА.

Чи мав місце хоч раз такий випадок у Дубровицькому районі, коли головний бухгалтер будь-якого місцевого підприємства чи організації, написав заяву на звільнення з позначкою «за власним бажанням»? А ось у КЗОЗ ПМСД у 2015 році це сталося! Заяви написали і юрист, і інспектор по кадрах?! Що такого могло статися у «королівстві Датському»? Чи не пов'язано це з позовом до суду на ДРЦПМСД від трьох лікарів щодо доплат?

Назначивши керівника ДРЦПМСД ії роботу мав би контролювати голова РДА. Але у світлі останніх «бурштинових» подій, голові було не до цього. Голів РДА знімають один за одним, а роботу ДРЦПМСД ніхто не контролює. Один за одним медпрацівники звертаються до голови ДРЦПМСД з проханням звернути увагу на «безпредєл», який відбувається у медичних закладах району, але керівникам нема коли, вони зайняті своїми проблемами.

Згадав наш співрозмовник і про конфлікт між Миляцькою громадою і вторинним рівнем і ПМСД Дубровицького району. Адже голова Миляцької ОТГ гроші виділені на проживаючу у ній кількість людей забрав, а лікарня виходить обслуговує жителів цієї громади за свої «кревні». За цей період, а вже пройшов рік, керівництво і КЗОЗ ЦРЛ і КЗОЗ ДРЦПМСД повинні були визначитися з кошторисом щодо обслуговування пацієнта, який звернувся не на територію своєї громади. Миляцька громада (близько 7000 душ населення) має одного сімейного лікаря, який окрім як послухати дихання, зміряти тиск та зробити три найпростіші аналізи, ЕКГ, інші медпослуги надати не може, тому направляє пацієнтів у Дубровицю. Але зарплата в нього (після інституту) як в спеціалістів з вищою категорією в Дубровиці. Перед тим, як пацієнт із вищезазначеної громади потрапить у районну лікарню або в ДРЦПМСД для отримання медичної допомоги, він зобов'язаний пройти огляд у лікаря своєї громади (а це фізично нереально) і, лише після його призначень та направлень їхати у ЦРЛ чи ПМСД. Але жителям Милячів, Білого, Лугового, Жаденя, Смородська, Удрицька, Хочана, Перебродів, Будимель, які напряму їдуть в Дубровицю за меддопомогою, наплювати на ці перипетії, хто, кому і що винен, вони згідно статті 49 Конституції України, де кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу, їдуть одразу в Дубровицю! В той же час, керівництво (ПМСД І ЦРЛ) змушує лікарів, які не зобов'язані приймати пацієнтів, за яких держава платить іншому лікарю, аби вони без ніяких «але» проводили їх прийом. Але ж лікарям за цей альтруїзм держава ніякої доплати не робить! А лікар Миляцької ПМСД отримав непогану доплату в кінці року у вигляді премії. То де ж справедливість?! І пан Хлебович з лікарем Камінським повинні і мусять ділитись «фінансовим пирогом».

Штати «роздуті», а ефективності нуль. Проте, бюджет повинен створені посади оплачувати. Якщо хірург робить одну-дві операції в тиждень, то це не хірург. Для того, аби він був хорошим спеціалістом, то зранку одягнувши хірургічні рукавиці, повинен їх зняти не раніше обіду. В ЦРЛ молоді хороші спеціалісти, але їхню спеціалізацію стримує фінансова неспроможність пацієнтів, які не можуть, в більшості випадків, оплатити затрати на планове лікування, а 49 стаття Конституції залишається лише статтею на папері, і втрапляють до них в занедбаному або термінальному стані.

Теж саме стосується і акушерів-гінекологів. Первинні проблемні пологи у Рівненському перинатальному центрі обходяться породіллям у чималу суму «вічнозелених». І більшість вагітних все ж таки народжують там, а не в районному пологовому. До прикладу у нас є до десяти акушер-гінекологів у яких в рік народжує не більше, як п'ятсот-шістсот вагітних. Виходить по п'ятдесят-сімдесят на одного лікаря. А це, знову ж таки, лишає свій відбиток. Та й «голодний лікар» ніколи у нашій державі нормально не пролікує «голодного хворого». Тому, реформи таки потрібні, але при умові, що вони будуть зроблені, як то кажуть, «по-людськи», а не як завжди через «п'яту точку».

Наш співрозмовник також згадав і про умови в яких працюють лікарі. Умови, на його думку, теж не з найкращих. У одному кабінеті ДРЦПМСД туляться по кілька медпрацівників в той час, коли в ЦРЛ пустують приміщення. А як же таємниця спілкування між лікарем і пацієнтом?! Виходить, що реформи роблять під конкретну посаду чи людину? Та й чи, взагалі робляться в нас реформи? Які позитивні наслідки від них відчув пацієнт чи медпрацівник? Була одна лікарня з одним адміністративним корпусом, а стало дві. Ну, звісно, стало дві бухгалтерії два юриста і т.п.

Чимало питань є й до сімейної медицини. Виявляється, по великому рахунку, вона існує лишень на папері. За всіма «канонами», сім'я, включно з дитиною, повинна спочатку звертатись за консультацією до сімейного лікаря, а вже потім до профільного. Виникає питання, а для чого ж тоді у нас педіатри? Лікарі стали заручниками незрозумілої системи. І та підготовка, коли за 6 місяців з терапевта або педіатра клепають сімейного лікаря нікому не потрібна. В любому випадку дорослі пацієнти будуть іти до бувшого терапевта чи педіатра, якщо допомога потрібна буде дитині.

Реформа, про яку зараз так багато говорять, потрібна однозначно. Оскільки в тому стані, в якому зараз перебуває медицина, вона більше існувати не може. Наші швидкі не пристосовані для надання невідкладної допомоги. У разі чого, в людини є більше шансів вижити, якщо її доставлять у лікарню приватним транспортом. Що зазвичай у 80% випадків і стається. Швидкі нашої медицини – це фактично «російська рулетка». Також, на думку нашого інсайдера, закриття та перепрофілювання деяких відділень у лікарні таки буде.

Якщо за годину часу пацієнт зможе доїхати до лікарні в місто Сарни де планують госпітальний округ і скерують основне фінансування медицини, то для чого йому ця Дубровиця? У нашому районі та медицині гостро стоїть питання реабілітації. До прикладу, за кордоном операції коштують дорого – але ще дорожче після неї поставити людину «на ноги». Тому саме на неї та сімейну медицину буде робитись акцент у реформуванні.

Ось такою цікавою та неоднозначною вийшла розмова з людиною, яка є безпосереднім учасником медичного життя у нашому районі. Від себе не будемо нічого додавати. Просто і ми, і ви, наші читачі, зробимо для себе відповідні висновки. Міцного Вам здоров'я!