Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Княжа доба (ІХ ст. – 1349 р.) тривала майже п'ять століть. Активна інтервенція варягів-норманів зі Скандинавії привела до кардинальних змін на Сході Європи, де постала нова політична формація – Русь, Київська держава. Провідну роль у ній відігравали князі, звідки і назва цього періоду – «Княжа доба». Першими князями цієї держави були князі варязького походження Рюрик, Аскольд і Дір. Саме вони посприяли оформленню державного ладу у той період.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: УКРАЇНА. ПОВЕРНЕННЯ ВЛАСНОЇ ІСТОРІЇ Ч.1

Визначним правителем Київської Русі був князь Олег. Його наступником став князь Ігор, котрий започаткував на київському престолі династію Рюриковичів. Після смерті Ігоря Руссю правила його вдова Ольга. Існує припущення, що вона була слов'янкою і прийняла християнство. Наступним князем був син Ігоря і Ольги – Святослав. Три його сини – Ярополк, Олег та Володимир правили окремим князівствами. На цьому першому етапі Київської держави завершується об'єднання Східнослов'янських племен у велику державну формацію, названу Руссю. Єдиним правителем цієї Держави став Володимир І Великий. Він створив найбільшу в Європі Державу, яка простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Волги до Карпат. Для управління цими великими просторами Володимир призначив своїми намісниками синів Ізяслава, Святополка, Ярослава, Судислава, Станіслава, Святослава, Мстислава, Бориса та Гліба (всього дев'ять синів). Найважливіше досягнення Володимира – Хрещення Русі (988 р.). Християнство стало єдиною державною релігією. Цей князь багато зробив для зміцнення і авторитету Київської держави. Вона увійшла як рівна в коло Європейських країн.

Після смерті Володимира у 1015 році почалася боротьба між синами-князями. А чи не нагадує вам ця боротьба ту, яка точилася між синами турецького Султана Сулеймана із серіалу «Величне століття»?! Така ж боротьба за владу точилась і між князівськими синами в Київській Русі. Правити державою захотів найстарший син Володимира – Святополк. Його брати Святослав, Борис і Гліб були підступно вбиті. Далі події з братами відбувалися так. Коли Ярослав князь Новгородський прогнав з Києва брата князя Святослава і сам сів на престол, то продовжував політику свого батька. Насамперед, він прагнув об'єднати всі землі навколо Києва, але на заваді були ще два брати – Судислав і Мстислав. І коли Мстислав помер, Ярослав І Мудрий став єдиним володарем всієї Київської держави. Цей князь подібно до Султана Сулеймана, багато воював з ворогами, перемагав у походах, будував церкви, храми, собори. Він розбудував Київ так, що той став «суперником» Константинополя. Дбав про освіту, засновував школи та монастирі. За Ярослава Київська держава активно виходить на міжнародні контакти. Він зав'язав родинні зв'язки з прадавніми домами чи не всієї тодішньої Європи. Його сини були одружені: Ізяслав з польською княжною, Всеволод з візантійською цісарівною, Святослав з донькою цісаря Генріха ІІ. Дочки з королями: Анна з французьким королем Генріхом І (який до речі був неписьменним), Анастасія – з угорським королем Андрашем І, Єлизавета з норвезьким князем Гарольдом Суворим. При дворі Ярослава перебували монахи-вигнанці, яким він надавав «політичний притулок».

На схилі віку Ярослав поділив Київську державу між п'ятьма синами: Ізяслав отримав Київ, інші сини отримали землі, які тепер належать Московії – Туров, Новгород, Псков, Суздаль, Ростов, Смоленськ, Полоцьк (теперішня Білорусь). Після смерті Ярослава, Ізяслав І старався поширити свою владу і на землі братів, але до кінця йому цього не вдалося зробити – «загинув у боротьбі зі Святославовичами». Останній Ярославич на київському престолі – Всеволод І, з'єднав головні землі Київської Русі. У державній праці йому допомагав син Всеволода – Володимир Мономах. Наступником Всеволода був Святополк ІІ – син Ізяслава. Йому теж у боротьбі з половцями допомагав Володимир Мономах князь Переяславський.

З огляду на небезпеку з боку половців, а також для полагодження суперечок між князями, з ініціативи Володимира Мономаха було скликано у 1097 році з'їзд усіх князів до Любича під Києвом. Любецький з'їзд, дав згоду щодо поділу Київської держави на окремі князівства. І тут же князі поділили між собою землі, але згода тривала недовго. Між князями на західних землях Волині і Галичини знову почалася боротьба. Наприкінці князювання Святополка у Києві розпочалися заворушення на економічному підґрунті. І коли князь помер, вибухнуло повстання. Щоб заспокоїти народ, великокняжий престол віддали Володимиру ІІ Мономахові (1113-1125 р.) – найенергійнішому і найпопулярнішому князеві. Він був останній з київських князів, котрий намагався зробити все для того, щоб утримати єдність і могутність Київської Русі.

Подібно до попередників Володимир ІІ Мономах основну увагу приділяв боротьбі з половцями. Він мав велику пошану серед усіх князів і домагався від них послугу. Володимир ІІ Мономах підтримував зв'язки із Західною Європою (ось звідки починається проєвропейська орієнтація нашої держави – вже тоді наші предки мріяли про Союз з великою Європою і робили все для того, щоб це сталося у майбутньому). Володимир був одружений з донькою Англійського короля Гідою. Багато англійців служило у княжому війську, а шотландські ченці приїжджали просити фінансової допомоги. Син Мономаха Мстислав був одружений зі шведською королівною, а доньки Мономаха знайшли собі чоловіків у Норвегії і Данії. Добрі стосунки мав Володимир і з Візантією, імператор якої прислав йому володарські відзнаки.

Після смерті Мономаха його найстарший син Мстислав І дістав Київ, Смоленськ і Новгород, інші землі відійшли до братів. Як і його батько, він підтримував тісні зв'язки із Західною Європою, був одружений зі шведською королівною, а дочок видав за королів Угорщини, Данії і Норвегії. Після смерті Мстислава Київська держава розкололася на кілька окремих князівств. Розпад Київської Русі відбувався поступово. У 1130-х рр. відійшов від Києві Новгород, у той же час відокремилося Полоцьке князівство. У середині ХІІ ст. утворилося окреме Турово-Пінське князівство, відокремилася Волинь, Галичина, а далі – Чернігівщина та Переяславщина. Таким чином, з Х по ХІІІ ст. Київська держава (Русь) зазнала великих змін. На третьому етапі зростають центробіжні тенденції, утворюється сильніша місцева влада, окремі князівства унезалежнюються від Києва. У столиці Київської держави було багато вірмен, греків, а також німців, італійців, чехів, англійців тощо.

Після розпаду Київської держави поодинокі землі утворили окремі державні одиниці, тому їхню історію слід розглядати окремо. Так ми і вчинимо.

З розподілом Київської Русі, поряд з назвою «Русь» вживається назва «Україна» (1187 р.). На Київщині за 100 років (1146-1246 рр.) точилася боротьба за київський престол між князями-суперниками Ольговичами і Мономаховичами. За цей час на престолі побувала купа народу – 47 князів. 1169 року сталася перша велика конфронтація між Києвом і Володимиро-Суздальським князівством, мається на увазі по суті перша війна Московії проти нашої держави. Князь Андрій Боголюбський із Суздальським військом напав на Київ і нещадно його пограбував та зруйнував (про це вже йшлося у попередній статті). Це спричинило довготривалий занепад Києва.

Як вже було сказано, в зв'язку з розпадом Київської Русі, більшого значення набувають князівства Волині та Галичини. У другій половині ХІІ ст. князь Роман Мстиславович об'єднав їх, і приєднавшии Підляшшя утворив Галицько-Волинську державу.

Так, як ця півторавікова доба в подальшій історії дуже важлива, то її доцільно розглянути окремо. Що ми і зробимо. Далі буде…