Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Ми змушені зробити нашу історію такою, якою вона була в дійсності, а не такою фальшивою та перекрученою, якою подавала нам Московсько-Російсько-Радянська історіографія. Московія-Росія нашу українську історію нахабно і безсоромно викрала, підлаштувала під себе і присвоїла. І не лише історію. Вона вкрала і нашу колишню назву України – «Русь». Про це ми вже детально говорили у попередніх статтях «Поліського репортера».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РОСІЯ – ЗОВСІМ НЕ РОСІЯ!

Протягом багатьох століть. Українці були позбавлені власної історії. Агресивна і підступна Московія-Росія робила все можливе, щоб позбавити нас, українців, нашого славного минулого, деформувати й узалежнити від Московської імперії. Наші видатні історики констатували своєрідну інтерпретацію історії України. Мовляв, виходило, що протягом багатьох століть український народ боровся головним чином проти власної національної незалежності, що всі ті, хто закликав його на боротьбу за національну незалежність, були найлютішими ворогами українського народу… Все оцінювалося з позиції Росії.

Наш корифей історії Михайло Грушевський у своїй дванадцятитомній «Історії України-Русі» відтворив і описав власну українську історію. За радянських часів ця «історія», та й саме ім'я Грушевського, були заборонені, щоб ми, українці, не знали, хто ми такі, звідки походимо, чиїх батьків ми діти. А якраз ця «історія» – базова справжня історія, на якій ґрунтуються подальші книги з історії України наших видатних істориків. Зокрема: М.Яворського, Д.Дорошенка, М.Антоновича, М.Костомарова, Н.Полонської-Василенко, М.Андрусяка, О.Субтельного та багатьох інших.

У зв'язку з викраденням Московією-Росією нашої історії, назви «Русь», доречно зайвий раз нагадати всім нам про фальшиву і брехливу так звану теорію про «спільне походження українців, росіян і білорусів від єдиного народу Київської Русі», про так звану «спільну колиску трьох братніх народів» і подібну брехню, яку нам нав'язували в минулому. Ніякої «спільноти», ніякої «колиски» між росіянами і українцями не було. Ми – різні за походженням народи. Дослідження показали, що саме західні слов'янські народи (хорвати, чехи, поляки, словаки) – найближчі до нас браття, а росіяни – просто сусіди. Так, ще не було ніякої колиски «братніх народів» (українців, білорусів, і росіян), кожен народ ішов своїм шляхом. У жилах росіян тече угро-фіно-тюрко-монгольська кров, а в українців – слов'янська, європейська.

Отже, під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків від найдавніших часів до сьогодення, історію державної влади чи інституцій, які правили на цій території. Періодизацію історії України проведемо не за радянським шаблоном, а за українським принципом.

• І. Праісторія і рання історія.
• ІІ. Княжа доба.
• ІІІ. Україна за Литовсько-Польської і Польсько-козацької доби.
• VI. Доба козацько-гетьманської держави.
• V. Україна у складі Російської і Австро-Угорської імперії. Національне відродження України.
• VI. Державне відродження України.
• VII. Україна між двома світовими війнами.
• VIII. Україна під час Другої світової війни.
• IX. Україна після Другої світової війни.
• X. Розпад Радянської імперії. Відродження державності України.

Така нестандартність але правдивість викликає труднощі у викладі історії України тому, що протягом віків змінювалася територія українського поселення: різні політично-державні формації, різні державні структури. Ці труднощі стосуються здебільшого історії західних українських земель, які тривалий час жили відрізаними від Центральної України, і де у специфічних і політичних обставинах поставали окремі краї – Галичина, Буковина, Закарпаття, Волинь, – які мали власну історію. Але ці території були заселені одним автохтонним українським населенням, їх об'єднувала спільність мови, національно-культурних і релігійних особливостей тощо. Особливі труднощі при викладі історії України створює і та обставина, що у нас протягом віків не було, у прямому розумінні цього слова, власної держави, самостійних українських політичних формацій. Україна чи її частина належали до Польщі, Угорщини, Румунії, Росії. Туреччини, Чехословаччини, Австро-Угорщини.

Сьогодні Україна – це незалежна, суверенна, демократична держава. Починаємо її стислий виклад із: Праісторії і Ранньої історії (від 200 000 рік до нашої ери до 9 століття нашої ери).

Найдавніші сліди перебування людини на території України датуються періодом приблизно 200 000 року до нашої ери. Після Кам'яної, Палеолітної, Мезеолітної, Неолітної діб населення територія України переходить до хліборобства і скотарства, які були дуже розвинені серед племен трипільської культури (назва походить від села Трипілля біля Києва). Паралельно з Трипільською культурою розвивалася культура скотарських племен. Наприкінці другого–початку першого тисячоліття до нашої ери в Україні з'являється хліборобсько-скотарське плем'я кіммерійців – перше плем'я на території України. У восьмому столітті до нашої ери з Азії у степову Південну Україну переселилися кочові племена скитів (іранського походження), які витіснили кіммерійців і з місцевим населенням створили примітивну державну формацію Скитію (четверте століття до нашої ери).

Ці хліборобсько-скотарські племена деякі вчені вважають прямими предками слов'ян. Далі, починаючи з сьомого століття до нашої ери, на узбережжі Чорного моря селяться греки, а з третього століття до нашої ери у Південну Україну з Волги і Уралу приходять іранські племена сарматів, які витіснили скитів. Такий стан справ утримувався до появи готів, які прийшли на початку третього століття нашої ери з Балтики. Готи підкорили собі тубільців, сарматів, скитів і засвоїли скитсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство і почали своє письменство (переклад Біблії). Вони мали вплив на слов'ян, особливо в сфері військової організації. З четвертого століття починається велика міграція народів зі Сходу. Україною, особливо її степовою полосою, проходять гуни (четверте століття), болгари (п'яте століття), авари (шосте століття), хазари (шосте століття), угри (дев'яте століття), печеніги (десяте–одинадцяте століття), половці (одинадцяте–дванадцяте століття) і татари (від дванадцятого століття). Навіть печеніги, половці та татари осідають тут частково.

Із другого століття до нашої ери в українському лісостепу і на Поліссі жили хліборобсько-скотарські слов'янські племена, які належали до зарубинецької і черняхівської культур. Більшість дослідників вважає прабатьківщиною слов'ян територію між середнім Дніпром, Прип'яттю, Карпатами і Віслою. Отож, український народ і його предки були на території сучасної України від найдавніших часів. У восьмому–дев'ятому століттях на цій території проживали поляни, сіверяни, деревляни, дуліби або бужани, волиняни, білі хорвати, уличі, тиверці. З цих племен постав український народ. Найбільш розвиненими серед цих племен були поляни. У середині першого тисячоліття їхній князь Кий (за переказом «Повісті временних літ») заснував Київ.

У середині дев'ятого століття на землях східно-слов'янських племен з'являються войовничі варяги (нормани) зі Скандинавії, які, намагаючись підкорити собі вищеназвані племена, впливають на формування Русі (або Київської Русі) з центром у Києві. На цьому ми закінчуємо короткий виклад праісторії і ранньої історії. З дев'ятого століття починається Княжа доба, тобто постає нова політична формація – Русь – Київська держава. Про це поговоримо згодом.