Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Ще років чотири тому, більшість із нас не розуміли, що означає слово «волонтери» та хто ці люди. Події ж трьох останніх освідомили нас. Хто ж такі волонтери? Як на мене, то це ті ж самі добровольці, які прирекли себе на часту небезпеку, а своїх рідних на постійні недоспані ночі та хвилювання. Це – справжні патріоти, які по-іншому чинити не можуть. За покликом власного серця і совісті ці люди виконують свій обов'язок перед Україною, підтримуючи хлопців, які воюють на Сході. Не кожному з нас це під силу. Та все ж є серед нас такі відважні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ХТО ПРОЙШОВ «ШКОЛУ-ЛІЦЕЙ» ЗМОЖЕ ПРАЦЮВАТИ НА БУДЬ-ЯКІЙ ПОСАДІ

Нещодавно я мала змогу поспілкуватися з одним із волонтерів – Русланом Івановичем Жакуном. Вже з перших слів я зрозуміла, що переді мною щира і порядна людина. А починалася життєва дорога нашого героя із Залужжя. Як у всіх були: школа, навчання у ПТУ, армія, одруження. Звичайні життєві турботи, як у кожного поліщука. Та чи міг подумати цей чоловік, що ці турботи з часом будуть зовсім не мирними, а доля розпорядилася саме так.

З початком російської окупації Руслан не вагався в тому, що йому робити і як діяти. Чоловік знайшов людей відомого тепер в районі волонтерського осередку «Руєвит» і запропонував свої послуги. А оскільки він є водієм та має власний транспорт, то це було своєчасним і доречним. І хоч дружина була проти такого рішення Руслана, все ж чоловік не передумав. І майже два роки його дорога пролягала через всю Донеччину. Спершу достачали адресні передачі хлопцям з рідного села, а згодом частина була адресною, а частина для всіх, хто проживав на Донеччині, та блокпостовим. Всього було у їх волонтерській діяльності: і плюси, і мінуси. Довелося побачити навіть і не два боки медалі, а набагато більше. Але безмежна радість наших хлопців надихала, бо військові бачили, хто насправді їх підтримує; і їхня допомога у бездоріжжі волонтерам була взаємною. Проте й підступність місцевого населення мала місце у Русланових поїздках. Останні часто чинили різні перешкоди, аби наші волонтери не потрапили до своїх місць призначень. Неодноразово доводилося прибирати з дороги дерев'яні настили з гострими шипами зверху, та чути брудну лайку на адресу наших бійців та й самих волонтерів від місцевих п'яничок, котрі, проте, не соромилися просити грошей у наших хлопців. Не раз доводилося чути від тамтешніх жінок таку фразу: "Понаехали сюда убивать наших..." (їхні чоловіки воюють на боці сепаратистив, – ред.). А живуть же самі на Українській території! Користуються всім українським. В свою Росію відбувати не збираються, а українців готові нищити – своїх на своїй землі.

Та це не зупиняло ані Руслана, ані його побратимів, бо вони знали, що роблять свою справу. За 2-3 дні встигали розвести продукти для хлопців на передовій, побувати на всіх блокпостах і повернутися назад додому. Спати доводилося коли годину, а коли й менше. Але й це ніколи не ставало на заваді Руслану і його друзям. Всі вони разом робили добру справу.

Це найменше, що ми могли зробити для наших хлопців, – каже Руслан у розмові. А я сама собі думаю – ні не найменше – найбільше.

Час минав і, звісно, ж з'явилися проблеми з транспортом – шмат дороги немалий. Відповідно техніка виходила з ладу. Втратив свою і Руслан. І хоч на даний час він не має машини, все ж не полишає думки продовжити волонтерську діяльність або, принаймні, допомагати у цій справі. Ось такі люди живуть поруч. Є ким пишатися не лише залужанам, а й всім жителям Дубровиччини. До 25-ї річниці Незалежності Руслан Жакун отримав відзнаку від нашого місцевого очільництва за свою волонтерську діяльність. Дійсно, він і його побратими заслуговують на нашу шану та повагу. Але чомусь мені здається, що не заради відзнак ці люди живуть на цій землі. А просто задля того, щоб бути людиною і робити добро для людей. Це є життєвим кредом нашого героя. А це чи не один з головних постулатів сьогодення – зашитися людиною.

Закінчуючи свої роздуми про волонтерство, додам, що на таких людях, як Руслан Жакун, тримається наша Україна! Залишається побажати йому легких доріг, сімейної підтримки й Божого благословення!