Моя земля - моє Полісся Живи у ритмі Полісся!

замовити дзвінок
Реклама

ЙОГО ЖИТТЄВЕ КРЕДО – РОБИТИ ЛЮДЯМ ДОБРО

30 листопада 2016 0

Ще років чотири тому, більшість із нас не розуміли, що означає слово «волонтери» та хто ці люди. Події ж трьох останніх освідомили нас. Хто ж такі волонтери? Як на мене, то це ті ж самі добровольці, які прирекли себе на часту небезпеку, а своїх рідних на постійні недоспані ночі та хвилювання. Це – справжні патріоти, які по-іншому чинити не можуть. За покликом власного серця і совісті ці люди виконують свій обов'язок перед Україною, підтримуючи хлопців, які воюють на Сході. Не кожному з нас це під силу. Та все ж є серед нас такі відважні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ХТО ПРОЙШОВ «ШКОЛУ-ЛІЦЕЙ» ЗМОЖЕ ПРАЦЮВАТИ НА БУДЬ-ЯКІЙ ПОСАДІ


Нещодавно я мала змогу поспілкуватися з одним із волонтерів – Русланом Івановичем Жакуном. Вже з перших слів я зрозуміла, що переді мною щира і порядна людина. А починалася життєва дорога нашого героя із Залужжя. Як у всіх були: школа, навчання у ПТУ, армія, одруження. Звичайні життєві турботи, як у кожного поліщука. Та чи міг подумати цей чоловік, що ці турботи з часом будуть зовсім не мирними, а доля розпорядилася саме так.

З початком російської окупації Руслан не вагався в тому, що йому робити і як діяти. Чоловік знайшов людей відомого тепер в районі волонтерського осередку «Руєвит» і запропонував свої послуги. А оскільки він є водієм та має власний транспорт, то це було своєчасним і доречним. І хоч дружина була проти такого рішення Руслана, все ж чоловік не передумав. І майже два роки його дорога пролягала через всю Донеччину. Спершу достачали адресні передачі хлопцям з рідного села, а згодом частина була адресною, а частина для всіх, хто проживав на Донеччині, та блокпостовим. Всього було у їх волонтерській діяльності: і плюси, і мінуси. Довелося побачити навіть і не два боки медалі, а набагато більше. Але безмежна радість наших хлопців надихала, бо військові бачили, хто насправді їх підтримує; і їхня допомога у бездоріжжі волонтерам була взаємною. Проте й підступність місцевого населення мала місце у Русланових поїздках. Останні часто чинили різні перешкоди, аби наші волонтери не потрапили до своїх місць призначень. Неодноразово доводилося прибирати з дороги дерев'яні настили з гострими шипами зверху, та чути брудну лайку на адресу наших бійців та й самих волонтерів від місцевих п'яничок, котрі, проте, не соромилися просити грошей у наших хлопців. Не раз доводилося чути від тамтешніх жінок таку фразу: "Понаехали сюда убивать наших..." (їхні чоловіки воюють на боці сепаратистив, – ред.). А живуть же самі на Українській території! Користуються всім українським. В свою Росію відбувати не збираються, а українців готові нищити – своїх на своїй землі.

Та це не зупиняло ані Руслана, ані його побратимів, бо вони знали, що роблять свою справу. За 2-3 дні встигали розвести продукти для хлопців на передовій, побувати на всіх блокпостах і повернутися назад додому. Спати доводилося коли годину, а коли й менше. Але й це ніколи не ставало на заваді Руслану і його друзям. Всі вони разом робили добру справу.

Це найменше, що ми могли зробити для наших хлопців, – каже Руслан у розмові. А я сама собі думаю – ні не найменше – найбільше.

Час минав і, звісно, ж з'явилися проблеми з транспортом – шмат дороги немалий. Відповідно техніка виходила з ладу. Втратив свою і Руслан. І хоч на даний час він не має машини, все ж не полишає думки продовжити волонтерську діяльність або, принаймні, допомагати у цій справі. Ось такі люди живуть поруч. Є ким пишатися не лише залужанам, а й всім жителям Дубровиччини. До 25-ї річниці Незалежності Руслан Жакун отримав відзнаку від нашого місцевого очільництва за свою волонтерську діяльність. Дійсно, він і його побратими заслуговують на нашу шану та повагу. Але чомусь мені здається, що не заради відзнак ці люди живуть на цій землі. А просто задля того, щоб бути людиною і робити добро для людей. Це є життєвим кредом нашого героя. А це чи не один з головних постулатів сьогодення – зашитися людиною.

Закінчуючи свої роздуми про волонтерство, додам, що на таких людях, як Руслан Жакун, тримається наша Україна! Залишається побажати йому легких доріг, сімейної підтримки й Божого благословення!





переглядів: 1K

оцінити:

  • ПОДІЛИТИСЬ:

Стрічка новин

коментування дозволено лише для зареєстрованих користувачів
Коментарі (0)
немає коментарів

залишилися питання
ми зателефонуємо вам

...
...

Треба щось швидко продати?
Додавайте безкоштовно своє оголошення на «Полісся барахолка» та знаходьте покупців своїх товарів!