Моя земля - моє Полісся Живи у ритмі Полісся!

замовити дзвінок
Реклама

ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ Й СОВІСТІ АБО ПОГЛЯД НА ВІЙНУ ОЧИМА МІСІОНЕРА...

09 квітня 2017 0

Ти можеш виглядати непомітним, скромним і слабким, але можеш мати невидиму силу, яку ніхто не бачить. Але вона є!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗАКОХАНИЙ У МУЗИКУ І ЖИТТЯ


Після невеликої перерви знову повертаюся до свого читача. Сьогодні я хочу розповісти про свого односельця – молодого хлопця, чиє життя, як і кожного українця, змінили події останніх років в Україні. А особливо у зоні АТО. Знайомтеся – Олександр Фурсович. Звичайний хлопчина, котрий народився і зростав у звичайній родині. Він нічим не вирізнявся з-поміж ровесників: грав у футбол, навчався у школі, був скромною невибагливою дитиною. І я його саме таким знала. Та роки йшли-минали. З маленького Сашка виріс дорослий Олександр зі своїми поглядами, міркуваннями, дотепами, влучним словом. Але слово його – завжди виважене, мудре та доросле. Бо так його навчили і виховали батьки, котрі змалечку прищепили сину любов до ближнього, любов до Бога. І Саша перейнявся цим. Разом з ними відвідуючи зібрання у Молитовному домі, знайшов хороших наставників, багато друзів, однодумців, котрі підтримують свого побратима і моляться за нього. Тому кожний його день проходив у молитві з проханням добра та душевного спокою для себе та всіх християн. І, напевне, так би життя й тривало б, якби не Майдан та війна на Сході.

Як кожна свідома людина, юнак не знаходив собі місця, був у постійних пошуках себе: що робити і як жити далі? Навіть подав заявку на місіонерство в Африці. Але останні новини в Авдіївці остаточно вирішили подальшу його долю. Хлопець вирішив їхати… в зону бойових дій, озброївшись словом. Адже саме воно є натепер найпотужнішою зброєю. Саша відчував і відчуває, що його допомога зараз просто необхідна там. Нічого не сказавши вдома, юнак вирушив у дорогу, бо знав, що батьки не відпустили б. Лише на півдороги зателефонував і повідомив – де він. Так розпочалася його дорога змужніння. Хоч спершу не уявляв, з чого саме вона почнеться – їхав у невідомість. Та світ не без добрих людей: з допомогою місіонерів-кураторів Донецького регіону Сашко потрапив до Авдіївки. І перше запитання, яке почув по приїзду від місцевих продавчинь, звучало так: "Ти на війну чи з війни?" На що юнак відповів: "Я-зупиняти війну"… І по-можливості він це робив. Хай не з важкою зброєю, але з потужним словом та сильними руками.

За перших двадцять днів побачив і дізнався багато: як насправді живе фронтова зона. Що таке нова і стара Авдіївка, де проживає місцеве населення, а де військові, хто потерпає більше, хто менше. Яку нову зброю випробовують ЛНР і ДНР. Хто такий Ахметов, на якого так «молиться» половина населення Донбасу. А половина відмовчується…

І багато іншого. Ось як він сам про все те висловлюється:

За час мого перебування в Авдіїівці, у команді місіонерів, я бачив і чув різне. Доводилося зустрічатися та спілкуватися з різними людьми.
Одні, зомбовані Росією, застерігали мене… від наших українських вояків, які, нібито, знущаються з мирного населення. Інші ділилися своїми проблемами. Різні думки, різні погляди на ситуацію, що склалася. Менталітет інший. Думки – розбіжні. 50% – за Україною, 50% – за Росією. Всі дуже різні. Але ми роздавали по місту допомогу всім, хто потребував, звіщали Добру новину і молились за них. І благословляли іменем Ісуса… Майже кожен день були обстріли по позиціях українських військових, які знаходяться біля Авдіївки, по блокпостах. Пролітало й по місту. Нерідко перебивали ЛЕП. Ми жили без світла, без води, без зв'язку. Але це не заважало продовжувати служити і нести Боже світло. Та все ж, коли перебуваєш у тій атмосфері, то своє життя переглядаєш по-новому і цінності, якими нерідко зневажали вдома теж.
А щодо людей, то вони втомилися від війни, від постійних обстрілів. Люди хочуть миру і тиші, спокою для себе й своїх родин. Зруйновано дуже багато будівель – як громадських, так і приватних. Населення страждає і потребує різної допомоги. Коли це бачиш, то починаєш цінувати повсякденні речі, які, можливо, і не помічав. Вдячний Богові за можливість побувати там і служити людям. Бо служити людям – це радість. Особливо у такі нелегкі часи, у таких місцях, де люди цього потребують…

Після побаченого й пережитого хлопець зрозумів для себе просту істину – ким би не були ті люди, щоб не говорили, як не висловлювалися у бік України – всім їм необхідна допомога, як матеріальна, так і духовна. Тому волонтерство було першою його спробою в Авдіївці. Разом з іншими волонтерами допомагав літнім одиноким людям. Найчастіше доводилося розвозити дрова, роздавати продукти харчування та духовну літературу. І все це Сашко виконував щиро, не з примусу. Він знав, що робить людям добро. А це приносило моральне задоволення йому. Бо почувався затребуваним там.

А поки хлопець перебував у зоні бойових дій, його друзі ділилися зі мною розповідями про його діяльність на Сході. І я, звісно, чекала його приїзду також, щоб почути все це з перших уст.

Згодом Саша повернувся додому. Але одразу зрозумів, що неодмінно повернеться туди назад. А оскільки його рідна хата поблизу школи, то оминути її він не міг. Тому й охоче завітав одного дня, щоб поділитися зі мною своїми враженнями про перебування у гарячій українській точці. Я слухала Сашка і розуміла, що переді мною зовсім інша людина, яку я не знала – мудра і вже з досвідом. На моє запитання – чи поїхав би туди знову? Олександр швидко, не роздумуючи, відповів, що через тиждень відбуває знову на Схід. І вже на місяців три, а може й більше. Так і сталося.

І ось уже на порозі місяць – квітень. А мій юний друг вже там – служить людям і Богу. Всі ж новини від нього я дізнаюся через соціальну мережу Вконтактах. Ось що він пише, як міркує:

Життя занадто коротке, щоб витрачати його на дрібниці. Але з цих саме дрібниць будуються великі речі...

Скажу без жодної ноти іронії -я пишаюся ним, адже не у кожного з нас вистачає сили волі на такі вчинки і зміни у своєму житті. І на такі мудрі слова. Залишається – молитися за нього та всіх наших військових, що виконують свій обов'язок з гідністю й честю. Адже не лише зброя, а й щире намолене слово допомагає вижити на війні…

ТЕТЯНА ВАСЬКЕВИЧ





переглядів: 1K

оцінити:

  • ПОДІЛИТИСЬ:

Стрічка новин

коментування дозволено лише для зареєстрованих користувачів
Коментарі (0)
немає коментарів

залишилися питання
ми зателефонуємо вам

...
...

Треба щось швидко продати?
Додавайте безкоштовно своє оголошення на «Полісся барахолка» та знаходьте покупців своїх товарів!