Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

У кожного з нас протягом всього життя з'являються певні вподобання, улюблене заняття, яке називають (хобі). І щаслива та людина, якщо це хобі стало її життєвою діяльністю, улюбленою роботою, яка приносить і користь, і задоволення. Та, я переконана, що таких людей сьогодні – одиниці. До того ж, те, що робиться з душею, називають тепер дивацтвом. Я ж хочу розповісти про людину, яка теж мала своє хобі – велику любов до музики, і аж ніяк не була диваком, а поступово – крок за кроком – ішла до своєї мети і домоглася великих успіхів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВІДОМА Й НЕВІДОМА РОДИНА ПАНЬКО

Олександр Петрович Подик – відомий місцевий музикант. Народився Сашко 11 січня 1969 року в селі Білятичі сусіднього Сарненського району. А своїм рідним селом вважає Орв'яницю, де минули найкращі роки його дитинства та юності. Зростав хлопець у звичайній сільській сім'ї, в якій панувала атмосфера добра і розуміння. А ще, це була одна з талановитих співучих родин у селі. Тому з раннього дитинства малому Сашкові привили любов до творчості, до пісні, музики. В останню він поринув із головою.

Великі музичні здібності хлопець отримав у спадок від батька, оскільки той був музикою-самоучкою. Але, перш за все, він був звичайною сільською дитиною, якій були притаманні ігри з сусідськими дітьми в усі пори року. Звичайно ж, навчання в місцевій школі з часом поєднав із навчанням у Дубровицькій музичній школі, що стало вже необхідністю, оскільки вже з 5-го класу розпочав свою творчу діяльність. Сашко разом із батьком грав усі весілля в селі. Бо його музична майстерність вже тоді була на затребувана. Хлопець грав майже на всіх народних музичних інструментах того часу. Потрібно було всюди встигати і він встигав. У школі Олександр був найкращим гравцем на трубі. Жодна урочиста шкільна лінійка не минала без Сашкового горна, який голосно лунав на все село, та й жодне весілля не обходилося без нього. Так зростав неабиякий талант юнака.

Цей талант він не загубив, а розвинув ще більше. Тому й навчальний заклад був обраний відповідно – Рівненське музичне училище. Тут, уже студент, Сашко знайшов багато однодумців. Та й наставники у хлопця теж були чудові. Навчаючись у Рівному, не забував про село, приїздив щонеділі. Знову весілля, різні концерти, на яких парубок неодмінно мав бути присутнім, бо без нього вже ніяк. На досягнутому не зупинився. Згодом вступив до Одеської консерваторії, яку закінчив на «відмінно». Звісно, там теж помітили талановитого музику і запропонували РОБОТУ в Одеській філармонії. Він прийняв запрошення морської столиці, оскільки Олександр до того часу вже встиг одружитися. Відповідно, потрібно було визначатися з місцем проживання.

Так розвивалося його творче життя. Чоловік уже грав на всіх музичних інструментах, які тільки є в музиці. Перебуваючи з Одеською філармонією на гастролях у столиці України, Олександр отримав запрошення музикувати у президентському оркестрі. Певний час там і працював. Але своя поліська сторона – найрідніша. Будучи вже достатньо досвідченим маестро, чоловік повернувся до Рівного, де й залишився працювати у Рівненській обласній філармонії. Цей творчий колектив був йому найближчим. Із ним він встиг побувати на гастролях у багатьох країнах світу: в усіх європейських країнах, країнах Близького Сходу, у Китаї, Іспанії, Австралії та багатьох інших. Всюди Олександр зустрічає хороших і щирих людей, бо й сам – простий і дуже щирий чоловік і патріот своєї землі.

Зараз талановитий музикант знову – у столиці, бо вона його потребує. Якщо в юні роки в репертуарі митця переважала музика різних жанрів, то тепер він – музикант-класик, а його сьогоденний інструмент – контрабас. Окрім того, що Олександр грає на багатьох музичних інструментах, чоловік вміє їх лагодити. Це стало ще однією життєвою потребою і хобі. Навіть професійні музиканти звертаються до нього по допомогу. Олександр ніколи не відмовляє, якщо має, звісно, вільну годину.

Але й це ще не все: талановитий музикант створив власну скрипку, і не одну. Ця людина – не лише великий маестро-віртуоз, а й ще великий Страдиварі. Попри розписаний час на гастролі, власне творче виробництво, Олександр Подик ніколи не забуває про власну родину.

У цього чудового чоловіка є троє таких же талановитих дітей: доросла донька і два сини. Талант батька передався дітям. Сини Сашко та Олексій пішли татовою стежиною – обидва віртуозно грають на віолончелі. До того ж, стали неодноразовими лауреатами різних музичних подій краю. Донька Софія – професійна танцюристка, працює в колективі й теж часто гастролює країнами світу.

У вільний час музика з Полісся не забуває і свого села. А коли приїжджає, то одразу чути – на батьківському подвір'ї лунає її величність гармошка, скрипка і бубен. Так було в усі часи, так і тепер. Можливо, не так гучно, як це було років із двадцять тому, все ж Сашкова музика завжди до душі. Його завжди чекає рідня, сусіди не лише для того, щоб насолодитися грою, а й просто порозмовляти, бо з ним можна спілкуватися на всі теми. Але, на жаль, все рідше приїжджає наш відомий музика, бо творчість ніколи не стоїть на місці – вона завжди в русі. Отак і він. Олександр не пропускає моменту, коли є трохи вільного часу, щоб відпочити душею у рідному краї – порибалити, грибів назбирати та взяти до рук батькову скрипку і побути самим собою.

Про цього чоловіка можна писати багато, але виокремлю основне: всього, про що ви читали вище, він досяг самотужки, маючи бажання і поставивши за мету його здійснення. Тепер Саша своєю грою, творчістю, дарує людям години радості й насолоди. Його репертуар різножанровий, має багато музичних шедеврів, лунає у його творчості й музика свободи. Олександр має для кого жити, йому є з ким працювати, є над чим роздумувати. Тож, орв'яничанам справді є ким пишатися.