Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

21 квітня 2026 року Дубровицька міська рада оприлюднила оновлений «Паспорт територіальної громади станом на 01.01.2026». Для інвестора цей документ — візитівка, для мешканця — результат роботи за рік. Порівнюючи його з показниками 2025 року, ми бачимо портрет громади, яка намагається рости попри складні демографічні та соціальні умови.

Статистика населення Дубровицької ТГ за останній рік демонструє дивний парадокс. Попри те, що природний рух населення залишається тривожним — за 2025 рік у громаді народилося лише 168 дітей, тоді як померло 472 людини, — загальна чисельність мешканців зросла. Якщо станом на 1 січня 2025 року в громаді проживало 33 083 особи, то вже на початок 2026-го кількість фактично зареєстрованого населення збільшилася до 33 483 жителів. Ця тенденція характерна і для адміністративного центру: кількість жителів Дубровиці за рік зросла з 9 238 до 9 294 осіб.

Така різниця (смертність майже втричі вища за народжуваність) свідчить про те, що «плюс» у звітах забезпечили люди, які шукають у нас порятунку від війни. Водночас громада стає дедалі більш «ветеранською»: кількість учасників бойових дій (УБД) за рік зросла з 450 до 673 осіб. Це не просто цифри в паспорті, а новий соціальний запит на реабілітацію та підтримку тих, хто повернувся з фронту.

Релігійна карта Дубровиччини, зафіксована у Паспорт-2026, демонструє цікаву особливість у самовизначенні громад. Попри загальнонаціональні процеси об'єднання церков, у документах парафії сіл Бережниця, Мочулище та Осова продовжують офіційно іменувати себе громадами УПЦ Київського патріархату (УПЦ КП). Така вірність назві, що юридично відійшла в минуле після створення ПЦУ, є унікальною рисою місцевого духовного ландшафту.

Водночас стабільно активною та незмінною у своїх межах залишається протестантська спільнота. Громади християн віри євангельської (ХВЄ) та євангельських християн-баптистів (ЄХБ) у місті та селах (Підлісне, Заслуччя, Нивецьк) продовжують свою соціальну місію, що відображено у статистиці обох років без суттєвих змін.

У розділі інфраструктури мерія робить ставку на якість життя: у «Паспорті-2026» офіційно з'явилося будівництво станції знезалізнення води. Це виглядає як довгоочікуваний крок для поліпшення якості питної води, проте аналіз рішень міської ради за останній період ( 19–70-ї сесій) відкриває іншу картину. Попри амбітні плани у «візитівці», у проголосованих рішеннях прямих кроків для старту процесу будівництва наразі немає.

Натомість реальні зусилля депутатів зосереджені на енергонезалежності та виживанні водозабору: на 57-й та 61-й сесіях КП «Міськводоканал» отримало дозвіл на кредити для встановлення сонячних електростанцій. Робота над якістю води поки обмежується «паперовим» регулюванням: затвердженням правил приймання стічних вод (37-ма сесія) та встановленням меж водоохоронних зон (41-ша, 50-та сесії). Поряд із цим тривожні звіти 66-ї сесії щодо недопущення банкрутства «Міськводоканалу» натякають: шлях від декларацій у «Паспорті» до чистої води у кранах може бути набагато довшим.

Подібна тенденція до появи нових декларацій простежується і в освітній сфері. Варто зауважити, що у «Паспорті-2025» розділ про харчування був порожнім. Питання модернізації харчування як офіційного пріоритету — із чітким планом розвитку інфраструктури їдалень та харчоблоків — з'явилося саме в документі на 2026 рік. Проте аналіз конкретних кроків знову виявляє суттєву різницю між планом у «візитівці» та фактичним станом справ у закладах освіти.

Наприклад, у питанні шкільного харчування відділ освіти звітує про «модернізацію харчоблоків» та виділення 2,8 млн грн бюджетних коштів разом із державною субвенцією. Проте, як ми вже аналізували у матеріалі «Роз'яснення ситуації щодо організації харчування у школах громади», ці мільйони поки не конвертувалися у гарячі обіди. Поки влада обіцяє відновити харчування наприкінці квітня, батьки стикаються з реальністю «сухпайків» та новинами про звільнення кухарів.

Ще одним важливим показником життєдіяльності громади є стан її транспортної мережі. У паспорті за 2026 рік ми бачимо значний прогрес у деталізації даних: тепер відомий не лише перелік маршрутів, а й їхня точна протяжність. Наприклад, найвіддаленішими точками від центру громади є села Великий Черемель ( 42,1 км) та Великі Озера (35,6 км). Загалом же мережа доріг державного та місцевого значення в межах громади становить 183,2 км.

Проте тут з'являється ще один «статистичний парадокс». Попри те, що кілометри в офіційних документах тепер обліковують ретельніше, стан дорожнього покриття все ще незадовільний. Якщо у 2025 році розділ про проблеми дорожнього господарства в паспорті громади залишався порожнім, то у 2026 році влада офіційно визнала: інфраструктура потребує покращення. Виходом із ситуації бачать не просто латання дірок, а повноцінний капітальний ремонт та реконструкцію.

Для логістики громади це критично, адже Дубровиччина залишається важливим вузлом: відстань до обласного центру (Рівного) становить 120 км, а до сусідніх Сарн — усього 35 км. Наразі ж утриманням доріг опікується філія «Дубровицький райавтодор», що базується в місті.

Паспорт-2026 — це документ про мрії. Він показує громаду, яка змінює віру в себе, приймає переселенців та шанує ветеранів. Але щоб ця візитівка стала реальною для інвестора, за красивими цифрами про мільйони в бюджеті мають стояти реальні гарячі обіди в школах та якісні дороги. Громада — це не лише статистика, це те, що відчуває кожен мешканець, відкриваючи кран з водою чи відправляючи дитину до школи.