Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Місцева тренажерна зала в Дубровиці офіційно приєдналася до державної програми «Ветеранський спорт», що дозволить захисникам тренуватися за бюджетні кошти. Проте за благородною вивіскою та історією про благодійність ховається звичайний комерційний розрахунок приватної підприємиці, яка без аукціону отримала у користування комунальні приміщення громади і використовує їх для ведення бізнесу.

Ініціатива Міністерства у справах ветеранів та Мінцифри «Ветеранський спорт» — це важливий крок для підтримки захисників. Програма дозволяє учасникам бойових дій з інвалідністю отримувати 1 500 гривень щокварталу через застосунок «Дія» для оплати занять. За інформацією головного спеціаліста профільного відділу міської ради Олександра Котяша, на Рівненщині до проєкту вже долучилися 25 спортивних просторів, серед яких і Дубровицький спортивно-оздоровчий комплекс (СОК).

Саму тренажерну залу на базі комплексу відкрили 21 квітня 2024 року. Тоді у відділі освіти, культури, туризму, молоді та спорту міської ради гучно наголошували на благодійному підтексті: Марія Пешко (мати загиблого військовослужбовця Івана Клюйка) та Алла Герман (дружина загиблого Петра Германа) облаштували цей простір власним коштом, щоб подарувати землякам можливість реабілітації.

Однак «подарований» простір швидко набув комерційних ознак. Як стало відомо з публікації від 7 травня 2024 року на фейсбук-сторінці «Дубровиччина спортивна» (яку адмініструє директор спорткомплексу Андрій Гриневич), безкоштовно в залі можуть займатися лише військові та люди, які потребують реабілітації. Втім чіткі критерії цього відбору та списки пільговиків у публічному доступі відсутні.

Для всіх інших мешканців громади установлено чіткий тариф: 600 гривень за 8 занять на місяць або 1 000 гривень за безліміт. Послуги тренерів оплачуються окремо за особистою домовленістю. Найцікавіше, що оплата за абонементи через QR-код іде не на рахунок комунального закладу чи в бюджет громади, а напряму приватній особі — ФОП Лавриненко Ольга Василівна.

Логіка прозора: якщо певний простір чи обладнання є благодійною пожертвою для громади, це майно спочатку має офіційно перейти у комунальну власність (на баланс громади). І лише після цього влада та громада разом мають визначати, хто саме і на яких умовах може заробляти на цьому гроші, а хто — ні. Натомість у Дубровиці благородний жест одних людей став готовим майданчиком для заробітку інших.

Особа самої підприємиці, яка збирає гроші з дубровичан у комунальних стінах, викликає чимало запитань. За даними Українського бюро кредитних історій та платформи «Опендабот», ФОП Лавриненко О. В. зареєстрована 25 листопада 2024 року. Місце реєстрації — село Головківка Черкаської області.

Ба більше, її основний вид діяльності (КВЕД 46.39) — це «Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами». Серед інших КВЕДів — торгівля м'ясом, молоком, хлібом та солодощами. Жодної згадки про спортивну, фізкультурно-оздоровчу чи реабілітаційну діяльність у реєстраційних документах підприємиці немає.

Як комерційна структура з Черкащини, що спеціалізується на продуктах харчування, отримала право заробляти на базі Дубровицького спорткомплексу? Відповідь криється в особливостях розпорядження комунальним майном. За наявною інформацією, це приміщення, ймовірно, перебуває в переліку об'єктів «другого типу». Це дозволяє Дубровицькій міській раді передавати майно в оренду без проведення аукціону. Ціна питання в таких випадках, зазвичай, є символічною — 1 гривня за квадратний метр.

Таку можливість дає рішення міської ради № 554 від 20 січня 2022 року, до якого протягом наступних років регулярно вносилися зміни. Проте перевірити умови цієї співпраці пересічному громадянину не вдасться: з нез'ясованих причин усі рішення, ухвалені до 19-ї сесії, відсутні у відкритому доступі на офіційному сайті Дубровицької міської ради.

Державна підтримка ветеранів — це безумовний плюс для громади. Але коли родинний біль пільговиків та благодійна допомога сімей загиблих стають зручним прикриттям для приватного бізнесу з іншої області, який заробляє в комунальних стінах без конкурсу, виникають логічні запитання. Громада має право знати, на яких саме умовах працює цей бізнес і чому офіційні рішення влади щодо оренди цього приміщення чомусь зникають з публічного доступу.