Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Громадська вбиральня площею 45,4 м² у центрі Дубровиці остаточно перейшла у приватну власність. Новим власником об'єкта став Михайло Драган — чоловік начальниці юридичного відділу Дубровицької міської ради. Сума викупу склала менш як 100 тисяч гривень, що викликало значний резонанс та питання щодо прозорості процедури.

Процес переходу комунального майна у приватні руки тривав трохи більше ніж пів року. Все розпочалося 17 січня 2024 року, коли виконком ухвалив рішення про передачу будівлі в оренду через аукціон.

Вже 24 січня на торгах у системі «Прозорро.Продажі» перемогу здобув Михайло Драган із пропозицією 7785 гривень. Хоча об'єкт розташований у межах міського парку, за право оренди змагалися лише два учасники.

Далі події розвивалися за прискореною процедурою:

• Лютий 2024: Укладено договір оренди.
• Березень 2024: Міськрада дозволяє орендарю провести «невід'ємні поліпшення» (капітальний ремонт) — рішення № 1305.
• Червень 2024: Об'єкт оперативно вносять до переліку на приватизацію через викуп — рішення № 1440.
• Серпень 2024: Депутати остаточно дозволяють приватизацію за 99 835 грн — рішення № 1484.

Вартість об'єкта викликає найбільше запитань. Ринкову оцінку проводив ФОП із Рівного, визначивши ціну в районі 192 тис. грн (без ПДВ). Проте з урахуванням витрат на ремонт, кінцева сума до сплати склала трохи менш як $2500 за курсом того часу. При цьому балансова вартість будівлі становить понад 134 тисячі гривень.

Найбільш суперечливим фактом є родинний зв'язок покупця. Михайло Драган є чоловіком Оксани Драган, яка очолює юридичний відділ мерії. Саме цей відділ часто готує або візує проєкти рішень, які виносяться на розгляд виконкому та сесії.

Приватизована вбиральня розташована поряд із торговельними рядами, які вже належать пану Драгану. Таким чином, підприємець фактично консолідував під своїм контролем значну ділянку в центральному парку.

Хоча рішенням ради покупця зобов'язали використовувати об'єкт за цільовим призначенням («надання послуг населенню»), формулювання є досить розмитим. Активісти побоюються, що з часом на місці туалету може з'явитися чергова «тимчасова споруда» комерційного призначення.