Моя земля - моє Полісся Те, чим живе Дубровиччина!

Коли соціальна напруга досягає критичної позначки, розмови про «шляхи вирішення» вже не працюють. Телеміст «Рівне — Дубровиця» планувався як майданчик для прямого діалогу, але натомість став наочним доказом прірви між тим, що кажуть чиновники, і тим, як живуть люди. Мешканці прийшли не за обіцянками, а з конкретними питаннями: чому в будинках холодно, куди зникають бюджетні гроші та чому регіон із таким потенціалом виглядає як суцільний довгобуд?

Комунальний конфлікт: коли тарифи стають політикою

Ситуація в дубровицькому житлово-комунальному господарстві (ЖКГ) — це класичний приклад того, як господарські проблеми перетворюються на політичний конфлікт. Мешканці вимагають прозорості, натомість мер Богдан Микульський спрямовує критику в річище «політичної відданості».

Поки міська влада пояснює зростання тарифів на електроенергію (з 0,99 до 1,64 грн), активісти вказують на абсурдну структуру витрат КП «Будинкоуправління». 70 % бюджету комунального підприємства витрачається на зарплати адміністративного апарату, і лише 20 % — на реальні ремонти. Найпоказовішим став кейс із начальником ЖКГ Сергієм Столярцем: попри 2000 підписів громадян із вимогою звільнити його через неефективність, мер залишив ситуацію без змін, відрізавши: «Рішення ухвалено, крапка».

Заручники «Теплосервісу»

Кейс із опаленням у дев'ятиповерхівці демонструє, як бюрократія може перетворитися на інструмент примусу. Мешканці змушені платити за тепло, якого фактично не отримують.

Яскравий приклад: навіть після втручання Урядової гарячої лінії комунальне підприємство «Теплосервіс» відмовляється реєструвати встановлені мешканцями лічильники тепла. Результат — людям нараховують борги за холодні квартири (до 650 грн). Районна влада самоусувається, посилаючись на програні суди, фактично стаючи посередником, який не несе відповідальності за якість послуг.

Інфраструктурні міражі

Занепад інфраструктури Дубровиці — це історія про втрачені можливості та логістичний стрес для людей.

• Спорткомплекс: замість стадіону — пустир. Фундамент розібрали, цеглу розпродали, а новий проєкт на 34,6 млн грн завис на стадії експертизи.
• Державний нотаріус: послуги немає вже два роки.Люди змушені витрачати останні гроші, щоб дістатися до Сарн чи Зарічного. Відповідь влади — «немає фахівців зі стажем» — не вирішує проблеми літніх людей, які залишилися без доступу до необхідної допомоги.

«Бурштиновий парадокс» та молодь

Дубровиччина має величезні тіньові ресурси, але місцева влада змушена просити міжнародних грантів на базові потреби. Це справжній економічний парадокс. Тим часом політична воля до легалізації бурштину виявляється «дефіцитним товаром».

Як зазначив заступник голови Дубровицької районної ради Олександр Задорожний, коли Верховній Раді потрібно було блискавично змінити закон під призначення Юрія Луценка, голоси знайшлися за один день. А для легалізації, яка б наповнила місцевий бюджет, політичної волі бракує роками. Як наслідок, молодь не бачить перспектив в офіційному секторі, де середня зарплата становить 2500 грн, і обирає або «тінь», або виїзд із регіону.

Що далі?

Телеміст підсвітив головну проблему: влада навчилася майстерно «випускати пару», але не навчилася чути запит на зміни. Закриття дитсадків на літо через брак субвенцій — це лише верхівка айсберга соціального дискомфорту.

Для Дубровиччини вихід один — перехід від «імітації діалогу» до громадянського контролю. Порядок настане не тоді, коли надійдуть чергові державні транші, а коли громада почне контролювати кожну копійку свого бюджету та кожен кадровий крок. Це складний шлях, але альтернативи, окрім реальної відповідальності, у нас немає.